Стійким підґрунтям для дискримінації в сучасному суспільстві залишається толерування стереотипів про соціальні ролі жінки та чоловіка. Проте найчастіше подібне ставлення до себе відчувають саме жінки, а особливо – з вразливих груп населення.

Зокрема об’єктом дискримінації чи не щодня ризикують стати жінки, що мають інвалідність, ВІЛ-позитивний статус, наркозалежність, а також жінки похилого віку, представниці національних меншин, внутрішньо переміщені особи та навіть учасниці бойових дій.

Примітно, що такі прецеденти можуть відображатися у працевлаштуванні, отриманні освітніх чи медичних послуг, соціальному забезпеченні тощо.  

Безсумнівно, найбільш дієвим інструментом запобігання дискримінації є чіткий механізм покарання за будь-які її прояви. Так, рівні умови гарантують Закони України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» та «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», а також ряд ратифікованих міжнародних документів.

Дійсно, дане питання не втрачає актуальності, а в деяких випадках потребує законодавчого врегулювання. Та разом з тим, сприяти мінімізації подібного може і повинен абсолютно кожен громадянин, адже не дарма кажуть, що потрібно починати з себе.