На початку 2026 року антикорупційна тематика знову опинилася у центрі суспільної уваги. Гучні розслідування, судові рішення та політичні заяви — лише частина складного процесу, який Україна проходить на шляху до верховенства права. Які уроки винесли з 2025 року та що стане викликом у 2026-му — дізнався Центр громадського моніторингу та контролю.

Справа про підкуп народних депутатів

Однією з найгучніших справ, що задала тон антикорупційному порядку денному 2026 року, стало кримінальне провадження щодо лідерки фракції “Батьківщина” Юлії Тимошенко. У середині січня 2026 року детективи НАБУ провели обшуки в її офісі. Слідчі дії відбулися в межах розслідування щодо можливого підкупу народних депутатів. За версією слідства, йдеться про пропозицію неправомірної вигоди з метою ухвалення потрібних рішень. Після обшуків Юлії Тимошенко було повідомлено про підозру. 16 січня Вищий антикорупційний суд обрав їй запобіжний захід у вигляді застави понад 33 млн гривень та поклав низку процесуальних обов’язків. Сама Тимошенко публічно відкидає звинувачення і заявляє про політичну мотивацію справи, тоді як у НАБУ наголошують: розслідування стосується конкретних фактів і перебуває у межах встановленої законом процедури.

Чого чекати у 2026 році

Після кризового 2025-го боротьба з корупцією переходить у фазу виконання зобов’язань і перевірки інституційної зрілості. 2026 рік розглядається як період, у якому антикорупційні реформи мають перейти від реагування на кризові ситуації до системної, передбачуваної роботи. Саме цього очікують як українське суспільство, так і міжнародні партнери.

Ключовим орієнтиром залишається переговорний кластер “Фундаментальні питання”, що охоплює верховенство права, судову реформу та антикорупційну політику. Європейський Союз неодноразово наголошував: без реального прогресу в цих сферах неможливий подальший рух за іншими переговорними главами. Це означає збереження процесуальної незалежності НАБУ і САП, усунення законодавчих прогалин, які дозволяють уникати відповідальності, а також завершення ключових етапів судової реформи.

Окремим і давно відкладеним завданням залишається скасування так званих “правок Лозового”, які продовжують ускладнювати розслідування корупційних справ і створюють ризики для їхнього розвалу в судах. Паралельно очікується стабільне функціонування системи електронного декларування, посилення інституцій, відповідальних за запобігання корупції та управління арештованими активами, а також виконання Антикорупційної стратегії на 2025–2027 роки.

Що показав 2025 рік

2025-й став роком, коли антикорупційна система пройшла одразу кілька серйозних випробувань. З одного боку — спроба законодавчо обмежити незалежність НАБУ і САП, яка в липні призвела до наймасштабніших протестів воєнного часу. Реакція суспільства, позиція міжнародних партнерів і подальше відновлення автономії антикорупційних органів продемонстрували, що питання їхньої незалежності більше не є суто інституційним — воно стало частиною суспільного консенсусу.

З іншого боку, саме у 2025 році НАБУ і САП довели спроможність працювати результативно в умовах війни. Резонансні розслідування у сфері енергетики, оборонних закупівель, військових розробок та місцевого самоврядування показали, що фокус антикорупційної роботи дедалі більше зосереджується на злочинах, пов’язаних із ресурсами, критично важливими для оборони та функціонування держави. Публічне розкриття таких схем дозволило виявити системні проблеми в управлінні стратегічними секторами та стало сигналом про невідворотність відповідальності незалежно від посади чи політичного статусу.

Погляд з Європи

Європейські дипломати загалом позитивно оцінюють прогрес України у 2025 році, водночас застерігаючи від самозаспокоєння. “Сталося щось важливе — не тільки для України, але й для довіри між Україною та Європейським Союзом… Але подорож ще не завершена”, — наголосила посол ЄС Катаріна Матернова після відновлення незалежності НАБУ і САП. 

Попереду — етап, коли разові успіхи мають бути перетворені на сталу систему. Від того, як Україна пройде цей період, залежить не лише подальша євроінтеграція, а й рівень довіри до державних інституцій у довгостроковій перспективі.