Нерозірвана граната біля серця. Як українські військові медики провели унікальну операцію 

У січні 2023 року український військовий опинився на операційному столі з нерозірваною частиною боєприпасу в грудях. Лікарі рятували йому життя, а за стіною чекали сапери.

«Що тут унікального? Розрізали, зайшли і забрали»

Такою буденною фразою український війсковий хірург описав операцію, яку в січні 2023 року було проведено в прифронтовому Краматорську. В тілі тяжко пораненого бійця залишилася частина гранати, яка не вибухнула. Під час операції за ситуацією стежили сапери, готові діяти у разі детонації боєприпасу.

Про цю операцію повідомили представники Медичних сил ЗСУ та Міністерства оборони. Писали стримано - військові медики дістали з тіла пораненого нерозірвану частину гранати, яка застрягла в грудній клітці, неподалік від серця. 

Трохи подробиць додало Міністерство оборони України. Повідомляли, що операцію проводив один із найдосвідченіших військових хірургів ЗСУ Андрій Верба. А ще, що сам Андрій Верба, коментуючи операцію, сказав: «Що тут унікального? Розрізали, зайшли і забрали».

Історія загубилася в інформаційному потоці. Мабуть, інакше й бути не могло: січень 2023 року в Україні був місяцем, у якому одна страшна новина змінювала іншу ще до того, як суспільство встигало її осмислити. Тривали важкі бої за Соледар і Бахмут. Російська ракета зруйнувала під’їзд багатоповерхівки в Дніпрі - тоді загинули 46 мирних людей. Паралельно точилися напружені міжнародні дискусії про постачання Україні західних танків, а новини з фронту практично не залишали інформаційному простору можливості для паузи.

На цьому тлі повідомлення про те, що військові хірурги витягли з тіла пораненого нерозірвану частину гранати, могло здатися лише ще однією фронтовою історією. Незвичайною - але все ж однією з багатьох.

Насправді ж за коротким повідомленням ховалася операція, яку медики самі все ж-таки вважають унікальною, такою, що потрапить до підручників по хірургії. І нехай через кілька років, але ця історія заслуговує на те, щоб розповісти її не кількома абзацами офіційного повідомлення, а від початку до кінця.

Коли сходяться зірки

- Боєць отримав поранення в районі Соледара. На позиції він був у повній екіпіровці - в касці, у бронежилеті, але «прилетіло» йому саме в незахищену ділянку - в район ключиці, просто біля плечової частини броніка, - розповідає лікар-анестезіолог вищої категорії Дмитро Папишев.

У той час Папишев служив офіцером медичної служби й працював у військових та прифронтових госпіталях. За його плечима вже було понад 20 років медицини та сотні випадків, коли від рішень саме анестезіолога залежали життя поранених. Але цього пацієнта він запам’ятав особливо добре. Бо небезпека була не лише навколо операційного столу - вона була всередині самого пацієнта.

На знімку лікарі побачили... нерозірваний боєприпас

- Взагалі поранення від гранатометних боєприпасів зазвичай дуже важкі. Це мінно-вибухові травми, масивні кровотечі, опіки, контузії. Сама по собі така частина гранати може вбити. Але тут, як то кажуть, зірки зійшлися. Пораненого вдалося дуже швидко евакуювати. Просто під вогнем його доставили до прифронтового шпиталю, де на той момент була можливість зробити комп’ютерну томографію. Те, що було на знімку вразило лікарів – поруч з сердцем знаходилося стороннє тіло, яке за своїми ознаками нагадувало боєприпас. Питання «що робити?» особливо не виникало. Хлопець був живий, при свідомості. Треба було діяти.

Лікар згадує, що оперативно було підготувлено окрему операційну. Ризикувати усім хірургічним блоком, де паралельно тривали інші операції, не стали. 

Виходили з найгіршого сценарію - це нерозірвана частина, яка може здетонувати будь-якої миті. Викликали двох саперів і розмістили їх в сусідній кімнаті, щоб у разі чого вони могли швидко втрутитися. 

- Добре пам’ятаю того хлопця, звуть його Віталій, він мій земляк з Вінниччини. Пацієнт виявився дуже адекватним і робив усе, що від нього залежало: мінімум зайвих рухів, максимум співпраці з лікарями. Він добре розумів, що відбувається. І це попри значну втрату крові і біль.

Сама операція, каже анестезіолог, пройшла відносно стабільно. Але з «особливостями».

- Я і мій асистент були у повній екіпіровці - у шоломах і бронежилетах. Ми добре розуміли небезпеку, та найстрашнішими та найвідповідальнішими для мене були хвилини до початку самої операції, коли я готував пацієнта. Ми залишилися з ним сам на сам і я мав встановити грудний катетер на ушкодженій ділянці. Поруч із великими судинами проходять нерви, які при втручанні можуть викликати кашльовий рефлекс. Один необережний рух - і я міг спровокувати у пацієнта неконтрольований кашель. Розуміння цього, звісно, було дуже тривожним. Але все вдалося. А далі - є робота і її потрібно виконати.

До речі, хірурги під час операції захисту не мали. Працювати в шоломах і бронежилетах було б просто неможливо.

Боєприпас акуратно вилучили й передали саперам.

Коли пацієнт відійшов від наркозу і дізнався, що все найнебезпечніше вже позаду, а він більше не «жива бомба», радості не було меж. Для нього найнебезпечніша частина цієї історії закінчилася. 

Віталію на той момент було 27 років. Він родом із Вінницької області, з Крижопільського району. Лікарі постаралися, щоб подальше лікування він проходив якомога ближче до дому. Уже наступного дня після операції його відправили до Вінниці – в обласну клінічну лікарню ім. М. І. Пирогова.

Уже після переведення Віталія до Вінниці Дмитро Папишев телефонував колегам і запитував, як хлопець, чи поліпшується його стан.

- Взагалі це дійсно унікальний випадок, на межі можливого. Хлопцю просто пощастило. По-перше, не були пошкоджені великі судини. Бо інакше людина може за лічені хвилини стекти кров’ю і померти. Пораненого вчасно доставили до лікарні, що на той момент було найскладно – під Бахмутом було справже пекло і дорога до Краматорська перебувала під постійним вогнем. Нам вдалося швидко організувати операційну. Від моменту отримання поранення до завершення операції минуло приблизно п’ять годин. Це дуже короткий термін, особливо в складних умовах фронтової логістики, - каже лікар і додає: - Особисто для пораненого усі зірки зійшлися. Як то кажуть, він народився в сорочці. Не знаю, що з ним зараз. Може, знову воює… Сподіваюся, що вдача його не залишила

Небезпека позаду. Анестезіолог Дмитро Папишев (справа) зі своїм асистентом після операції

Від пікселя до білого халата

На цьому історію можна було б і закінчити. Боєць вижив. Лікарі зробили хоч і неможливе, але те, заради чого працювали, - врятували людину.

Але ось яка думка не відпускає. 

У січні 2023 року бійцю Віталію було двадцять сім. Дмитру Папишеву - сорок. 

Якби не було війни, вони, найімовірніше, ніколи б не зустрілися. Один не лежав би на операційному столі з частиною нерозірваного боєприпасу біля сердця. Другий - не вдягав би бронежилет і шолом, готуючись до операції, під час якої будь-який необережний рух міг коштувати йму життя. Війна водночас зробила їх героями однієї історії без якої в мирному житті вони обоє могли б легко обійтися.

Лікар-анестезіолог вищої категорії, Дмитро Папишев до війни очолював відділення анестезіології та інтенсивної терапії у Вінниці. А в березні 2022 року вдягнув військову форму.

Далі були військові та прифронтові госпіталі, поранені, евакуації. Понад двох сотень вильотів санітарним гелікоптером. Сотні рішень, які потрібно було приймати іноді за лічені секунди. 

Зараз Дмитро Папишев знову у цивільній медицині. Про майбутнє він говорить дуже просто:

- Я впевнений, що одного дня цей жах закінчиться. І ми знову будемо просто медиками, які лікують людей, а не рятують їх від наслідків війни.

Матеріал створено в межах програми Frontline Press, що реалізується Національною спілкою журналістів України спільно зі Шведською медіабізнес-асоціацією (Tidningsutgivarna / TU)