Молодший сержант Сергій Голумбовський із позивним «Гусь» – водій-електрик екіпажу безпілотних літальних апаратів 120-ї бригади територіальної оборони.  Боєць пройшов шлях піхотинця, воював на Донбасі у складі першої зведеної  батальйонної тактичної групи (БТГр), сформованої із вінничан-тероборонівців. Наразі він нищить ворога з неба.

Хто сказав, що війна – це лише про біль? Навіть у пеклі, якщо ти маєш внутрішній стрижень, знайдеться секунда для посмішки. Сміх глушить страх, а гумор виручає. Це теж зброя, і Сергій про це знає, як ніхто інший.

«Я присягав народу»: шлях до війська

До повномасштабного вторгнення Сергій працював монолітником на будівництві на Вінниччині. 24 лютого 2022 року його бригада саме здавала черговий об’єкт. Того ж дня чоловік повернувся додому і обговорив із дружиною план дій. Він заправив повний бак автівки й запропонував родині виїхати до брата за кордон. Але почув у відповідь: «Я – дружина декабриста. Я нікуди не поїду». «Я присягав на вірність українському народові та державі Україна, і я вірний цій присязі», – сказав Сергій і вступив до лав територіальної оборони.

Перші дні, за спогадами «Гуся», були вкрай важкими: не вистачало ресурсів, налагодженого постачання та чіткої організації. Все відбувалось в умовах невизначеності. Бійці мали якось ідентифікувати один одного. Тоді Сергій згадав свою строкову службу в прикордонних військах. Там існувала традиція: призовників осіннього призову називали «гусями», а весняного – «фазанами». Так за ним і закріпився позивний. Сергій жартував: «Гусь – птах благородний, він колись Рим врятував». Згідно з легендою, гуси на Капітолії здійняли галас під час нападу галлів, чим і вберегли місто.

Але навіть у наш час трапився випадок, коли російський літак був збитий гусьми: у березні 2022 року над Херсонською областю зграя диких гусей потрапила в двигун літака під час польоту, що спричинило аварію та падіння літака в болото. Це сприймається як незвичайна допомога з боку природи Україні у війні, а гуси стали символом несподіваного опору ворогу. 

Від піхоти до БПЛА

Перші дні повномасштабної війни Сергій провів в якості піхотинця. Вже 25 лютого, холодної зимової ночі, боєць опинився на мосту біля Стрижавки, селищі під Вінницею, готуючись, у разі наступу, перекривати дорогу ворогу, на підступах до міста.

Згодом він потрапив на Донбас у складі БТГр, сформованої на базі вінницької тероборони. Тоді їхній підрозділ підпорядкували 95-й бригаді. Серед бійців панував високий бойовий дух: ніхто не відмовлявся від завдань, билися пліч-о-пліч. «Були моменти, що 95-ка відходила, а наш БТГр залишався на позиціях». Сергій разом з побратимами провів на позиціях 67 днів майже безперервно.

«В 2014 році війна була іншою. Ховалися від стрілецької зброї, від артилерії –  від усього. Нині ж усе відбувається одночасно: постійні "прильоти", а до цього додалися дрони, які дошкуляють без упину», – ділиться боєць.

Перебування на передовій навчило Сергія цінувати момент: «Коли лежиш під обстрілом цілодобово, коли поруч кілька разів падає 152-й калібр і тебе засипає землею – тоді доходить: життя або є, або його нема. І жити треба зараз». Страх був, але найважчим було відчуття безпорадності, коли від обстрілу неможливо ані втекти, ані сховатися.

Гумор як запобіжник

Сам Сергій каже: якби не позитив, «плати, мабуть, уже б погоріли». Друзі жартома називають його клоуном, але він не ображається: «Може й так. Але я не можу бути негативним. Не хочу. Я завжди на "сміхуйочках": хі-хі, ха-ха – тикнули пальцем і пішли далі виконувати свою роботу».

Родина та бойові епізоди

Сім’я – це те, що дає сили. Син Сергія зараз служить у третьому армійському корпусі ЗСУ. Доньці скоро виповниться п’ять. За весь цей час батько бачив її лише короткими епізодами. Попри постійну відсутність, Сергій примудряється допомагати по господарству навіть на відстані: так вдалося побудувати паркан та частину хати. «Моя жінка сильна. Вона тримається», – каже він.

На фронті вистачає історій, які закарбовуються в пам’яті. Одного разу Сергій із побратимом «зняв» ворожий «Мавік». Вони висунулися на позиції, але трохи проскочили потрібну точку. Під час перебігання дороги їх помітив дрон. Бійці встигли заскочити в бліндаж, звідки Сергію і вдалося збити безпілотник. Забрати трофей не дозволив fpv-дрон, що летів слідом. Довелося відступати. Згодом у той бліндаж прилетіло ще три fpv та кілька мін 120-го калібру.

«Мабуть, сильно образились на нас за збитий "Мавік", адже він же коштує купу грошей», – сміється «Гусь». Завдання було виконане, а бійці вийшли цілими, хоча побігати довелося добряче. «Останній раз я так бігав ще в піхоті. Якщо зараз сидимо й спокійно балакаємо – значить, усе минуло успішно», – каже Сергій. 

Сергій переконаний, що паніка на війні дуже небезпечна: «Були пацани, які постійно нили: "Нам кінець, нас кинули". Їм швидко пояснювали, щоб не розганяли паніку. Бо вже за п’ять хвилин ти з ним в одному окопі – він прикриває тобі спину. Своє "я" треба засунути глибоко і не витягувати. Бо якщо постійно думати про кінець, він прийде швидше».

Він пояснює, у чому полягає його витривалість: «Ми намагаємося не жити війною в голові. Дивимося на життя як на щось смішне, живе та справжнє».