Комфортабельним автобусом ми виїхали із Краматорська о десятій годині вечора. У нічний шлях нас проводжав сяючий над містом місяць. З торбами, а хто і з вишиванками на вішаках,  донбасівці поїхали на ярмарок!

Коли їхали ми вночі через Харків, то я звернув увагу на назву вулиці – «Полтавський шлях»!. Одне це налаштовувало на справжню українську пригоду. 

Хоча через Харків ми проїжджали десь о другій годині ночі, ніхто у салоні автобуса не спав. Як можна було проспати таку красу? Річка Харків, храми, закохані пари, що блукають нічним містом, шепочучи друг другу теплі слова любові.

Після такого бальзаму на наші душі, ми всі позасинали… 

О п’ятій ранку Великі Сорочинці – село, де народився сам Микола Гоголь, – нас зустрічали гостинно налаштованим млином та сотнями автомобілів, які, саме як і їх водії та пасажири, відпочивали, та трохи хропли своїми моторами під тендітним блиском зірок.

Сам ярмарок почав прокидатися о сьомій годині. Прибиральники та торговці біля своїх прилавків домітали останній порох, коли перші гості Сорочинців уже прийшли подивитися, що ж воно таке – «ярмарок»?

На шістнадцяти гектарах розташувалася безліч усіляких різноманітностей. Біля самісінького входу висять собі прапори різних країн світу - Японії, Нігерії, Німеччини, США…  А серед них жовто-синіє, звісно, наш, український! 

На ярмарку я наче опинився на початку 19-го сторіччя. Все нагадує гоголівський час: хати криті соломою та шинки, млини, огороджені тином, та галявини. Справжнісеньке українське село. Там же і стоять вказівники, як пройти, наприклад, до «хати Хіврі» (пам’ятаєте , отіеї самої героїні повісті Миколи Гоголя «Сорочинський ярмарок»?) та  таке інше.

Десь о десятій ярмарок оживає. Люди ідуть, ідуть, ідуть, торгуються, купують…

Вважається, що найдешевше можна скупитися в останній день ярмарку, бо тоді торговці віддадуть товар за півціни, аби додому повернутися з пустими торбами та набитими грішми кишенями. Але і 24-го серпня знайшлися такі, хто зумів вдало поторгуватися. Наприклад, краматорчанин Сергій купив знатну кадушку для засолки огірків та помідорів усього за 300 гривень, хоча ціна їй була 450!

І чого тільки не було на ярмарку! Все українське: борщ та пампушки, вареники та всілякі пироги! Ціни у Сорочинцях і так прийнятні, а якщо торгуватися, то  і взагалі вигідніші, ніж у наших супермаркетах під час акції! Але їжею ярмарок не обмежується, є там місце і важкій техниці. Наприклад, продавалися вантажівки та сіялки. 

З наших ніхто сіялку не придбав, а ось одяг жіночок привабив. 

Як і годиться, на українському ярмарку були вишиванки. Тут їх цілий океан, якщо не чотири! У середньому ціна вишитої руками української сорочки - 1500 гривень. Торговці кажуть, що то недорого для такої  тонкої роботи.

А яка атмосфера на ярмарку казкова! Ковалі б’ють кувадлами, сільські панянки заманюють клієнтів до своїх товарів, або у шинок.

Але є все ж таки різниця між ярмарком, який описував Микола Васильович, та нинішнім. Ну, наприклад, джинсів та кросівок, у ті часи точно не було. А воли були! Куди ж без них? Тільки сьогодні з ними лише фотографуються. 

А що схоже? Пісні! Як на ярмарку без пісень? У попередні дні гостями свята були гурт «ТІК» та Вірка Сердючка, а 24-го серпня, на День Незалежності, виступали аматорські колективи Полтавської області.  

Люди у Сорочинцях люб’язні та цікаві. Так, саме цікаві, по-іншому це не назвеш. Ну, якісь вони особливі, ось нібито вони вискочили із гоголівських сторінок. Вітаються, розмовляють якось весело, життєрадісно і казково, як у Гоголя! Дійсно, коли ідеш Сорочинцями, відчуваєш усю ту атмосферу, яка ніби перелилася зі сторінок видатного письменника!

А Спасо-Преображенську церкву, яка була побудована 1734 року, видно з усіх куточків Сорочинців. Вона є берегинею та прикрасою казкового села. Якщо ви будете у Сорочинцях, обов’язково завітайте до цієї церкви, там живе велика українська сила!

О шостій вечора ми зібралися додому. На блакитному небі світило сонечко, на ярмарку весело гомоніли – це проходили конкурси... Їхати зі свята не хотілося.  Та автобус прямував на Донбас, у Краматорськ, якми також є частиною великої держави - України. 

Сорочинці, до побачення!