Складення заповіту – це можливість для людини самостійно визначити долю свого майна на випадок власної смерті. І нерідко трапляється, що спадкодавець приймає рішення не на користь родичів. Ба більше, вписує в заповіт тих, з ким навіть не має родинних зв’язків.

Звісно, нюанси сімейних відносин – це виключно особиста справа. Та разом з тим, для захисту вразливої категорії з числа спадкоємців першої черги законом передбачена обов’язкова частка у спадщині.

Так, згідно зі статтею 1241 Цивільного Кодексу України, малолітні (до 14 років), неповнолітні (від 14 до 18), повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдома (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

Слід зауважити, що коло спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, визначається у день відкриття спадщини. До речі, дане право не залежить від згоди інших спадкоємців і навіть волі спадкодавця. Та разом з тим, якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва на право на спадщину на обов’язкову частку, то вони мають право звернутися з відповідним позовом до суду.

Зазначимо, що право на обов’язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії.

Спадкоємець може відмовитися від зазначеного права, подавши нотаріусу заяву про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений та не претендує на одержання обов'язкової частки у спадщині.

До речі, впродовж минулого року нотаріуси Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції посвідчили понад 24 000 заповітів.