Сьогодні була відкликана у вічність Матінка Вандана. Її смерть стала трагічною несподіванкою і відгукнулася скорботою в серцях усіх, хто її знав і пам'ятав. А знали її не лише у Краматорську, її поважала та шанувала вся ведична спільнота України.

Добре просте обличчя, променистий погляд, тихий голос, ласкаве звернення…

Вандана - значить та, що молиться. Але не тільки в молитвах була її сила. Вона завжди закликала людей пам'ятати, що все в цьому світі минуще, що на все маємо дивитися з погляду вічності, у тому числі на влаштування власного та суспільного життя.

Довгі роки краматорські віддані Крішни під її керівництвом реалізовували програму «Їжа життя». З 1997 року вони приготували та роздали пацієнтам лікарень понад тринадцять тисяч порцій їжі. І все на гроші від пожертвувань!

Пам'ятаєте? Ось Матінка Вандана заходить на ринок, і багато торговців, знаючи її, жертвують - хто гроші, хто продукти. Заходить до підприємців, бізнесменів, і синя коробочка ніколи не залишається порожньою.

«Їжа життя» для матінки Вандани була її жертовним служінням людям. Бувало, коли траплявся збій у надходженні грошей, вона, не замислюючись, віддавала свою власну пенсію: «Не переривати ж програму – люди на нас чекають!».

Кажуть, що в очах Бога цінність має лише святість та дар. Матінка Вандана мала дар поєднувати людей, не роз'єднувати, а ріднити їх. Це дуже рідкісний для теперішнього часу талант, але у Вандани він був, тому вона й була Матінкою для всіх, хто з нею спілкувався. Згадуючи її, розумієш, що вона пройшла через життя багатьох людей, як Світло, як горіння, від якого ставало тепло на душі.

Пам'ятати про матінку Вандану корисно як представникам різних релігійних напрямів, так і атеїстам. Вона пішла у вічність, та ми є свідками її праведного життя. Для кожного вона щось зробила, щедро поділилася духовними знаннями, тому кожному з нас треба пронести по життю ці дари так, щоб смерть Матінки Вандани не призвела до збіднення нашої доброти та любові.

Спочивай з миром, чудова жінка! Нехай Крішна усміхається тобі та Радха грає на флейті...

Фото - Фарід Сейфулін