Обладнання та деяких працівників перевезла із Краматорська до Полтави власниця швейного підприємства Інеса Геєць. Переїхати довелося через повномасштабне вторгнення. Приміщення, де працювали раніше, каже, через війну не пошкоджене, однак через небезпеку обстрілів робітникам довелося роз’їхатися.

Швейне обладнання до Полтави Інеса Геєць привезла за 300 кілометрів – із Краматорська Донецької області. Переїхати самій та перевезти власне підприємство із пошиття одягу жінці довелося через повномасштабну війну.

"Ми переїхали десь у кінці червня, а почали вже працювати в середині серпня. Мені було потрібно переміститись туди, де є торгівельні майданчики наших замовників.І в мене був вибір – це була Полтава, Дніпро, Одеса, Львів, Луцьк", — каже власниця швейного підприємства Інеса Геєць.

У Полтаві жінка винаймає приміщення. Тут, зокрема, є конструкторське бюро із моделювання одягу, закрійний та швейний цехи.

" Перевезли все обладнання, тканини, крій, все, що було у нас на виробництві, але найголовніше – це люди. І з нами приїхало двоє моїх співробітників, сім’ї", говорить власниця швейного підприємства Інеса Геєць.

"Ми живемо прямо тут, в цеху, складське приміщення невелике, тому що винаймати житло дуже дорого. Переїхали ми теж з квітня місяця в Полтаву. Спочатку жили у школі, у селі Коломацьке, потім переїхали сюди. У Краматорську у нас була робота поопераційно, а тут ми шиємо індивідуально. Це береться виріб і шиється від початку і до кінця", — каже швачка Марина Кінзерська.

Останній робочий день на підприємстві у Краматорську був 23 лютого. Наступного дня, каже Інеса Геєць, усі працівники виїхали з міста, розповідає Суспільне.

"У Краматорську в мене працювало працівників 18, і підприємство було повного циклу, тобто від розробки. Це моделювання, дизайн, ми самі кроїли, розробляли, випускали за рік чотири-п’ять колекцій. Спочатку це почалося з маленької майстерні швейної, і свій власний магазинчик на місцевому ринку. Починаючи з 2000-х років, ми постійно, змінюючи асортимент, удосконалювали його", — каже власниця швейного підприємства Інеса Геєць.

До Полтави жінка безплатно перевезла виробництво у рамках державної програми, яка допомагає переміщувати підприємства із зони бойових дій. І нині тут працює семеро людей. Серед них Володимир Нижник. Він – закрійник.

"У Краматорську я працював на машинобудівному заводі верстатником, але оскільки тут машинобудівництво у Полтаві не дуже (розвинене – ред.) і робота верстатників, якщо і є, то дуже мало, довелося перекваліфікуватися на таку теж доволі цікаву роботу. У мої обов’язки входить розкласти всю тканину прошарками, постелити лекала і вирізати по лекалу елементи одягу", — говорить закрійник Володимир Нижник.

"Я досі не можу знайти технолога швейного виробництва, я скільки не давала оголошень. Це, мабуть, один із найголовніших викликів. Я не можу підібрати ту потрібну кількість працівників, яка потрібна нам. Це найголовніше. Все інше, те, що ми перевезли, поставили обладнання, устаткування, відновили виробничий процес, це все є досвід", — каже власниця швейного підприємства Інеса Геєць.

За словами Інеси Геєць, після перемоги України вона разом із підприємством планує повернутися додому.