Повномасштабна війна стала справжнім викликом для медичної системи. Зруйновані лікарні, вимушений переїзд фахівців із зони активних бойових дій, адаптація на новому місці…  Але медики-переселенці не здалися і продовжують допомагати людям, активно  діють у громадах, які їх прихистили.

Цей матеріал про те, як живуть і працюють у столиці лікарі-переселенці. Ніби просте формулювання, але важко визначитись, хто вони перш за все – лікарі чи все ж таки переселенці.

Про розуміння та особливе ставлення до переселенців говорить сімейний лікар із Краматорська Тетяна Юріївна Аксенчук. Нині вона – завідувачка амбулаторії, яка діє на території хаба «Наш Краматорськ».

 Як не парадоксально це звучить, але спочатку з'явилася не амбулаторія, а медики, що переселилися з Краматорська до Києва та Київської області. Спочатку було сформовано штат, а потім під нього вже відкрилася амбулаторія.

- У нас два сімейні лікарі, два педіатри плюс я, - це п'ять лікарів, дві медсестри, акушерка, старша та молодша медсестри, два медичні реєстратори. Усього 12 осіб.

Таким чином, люди, опинившись далеко від дому, робочі місця набули фактично вдома – установа у столиці функціонує як тринадцята краматорська амбулаторія (у самому Краматорську діють 12 амбулаторій, однією з них на Станкобуді до війни завідувала Тетяна Аксенчук).

– Ось так про нас подбав наш гендиректор, – розповідає Тетяна Юріївна. – Це повністю була його ініціатива, ясна річ, підтримана міською владою. Наш керівник людей напризволяще не кидає – хоч лікарів, хоч пацієнтів. У біді не залишить - часом навіть на шкоду собі.

Генеральний директор Центру сімейної медицини №1 Олександр Борисович Власенко, про якого говорить завідувачка амбулаторії, сьогодні продовжує працювати у прифронтовому Краматорську.

- Нами дуже опікуються – і гендиректор, і мер Олександр Гончаренко. Олександр Борисович відвідує нас постійно. Мер приїжджав до нас із Краматорська вже тричі. Привіз нам генератор на випадок відключення світла, – продовжує розповідь Тетяна Юріївна.

Зрозуміло, що краматорські медики лікують не один одного. На момент появи в Києві амбулаторії сюди переїхало вже багато краматорців. Офіційно тільки тих, хто зареєструвався в «Нашому Краматорську» - понад дві тисячі осіб. Перебравшись до Києва, люди із категорії ВПО зіткнулися з тим, що звернутися до столичних лікарів виявилося не так просто. Тому поява краматорської медустанови виявилася двічі вигідною – і медикам, і пацієнтам.

Але зараз краматорська амбулаторія приймає вже не лише переселенців. За допомогою до лікарів звертаються і кияни. Їх поки що не так багато, але не через недовіру до медиків-переселенців, а через географію. Територіально краматорська амбулаторія знаходиться в Осокорках. Це фактично приватний сектор, район дач і так званих виноградників.

Тетяна Аксенчук припускає, що з настанням тепла столичні мешканці потягнуться до своїх ділянок, і потік пацієнтів збільшиться, оскільки більше киян дізнаються про краматорську амбулаторію.

Втім обслуговування місцевого населення – не пріоритет, головне завдання установи – надання допомоги переселенцям.

- Здається, що ти вдома, коли бачиш пацієнтів зі свого міста, які звертаються по допомогу. І не завжди це допомога медичного характеру. Іноді це просто психологічний момент - люди приходять просто виговоритись, поспілкуватись. Можемо з кимось разом і поплакати. Адже ми теж живі люди.

Клініка-переселенець

За останніми даними, на безпечні території релокувалися не більше 5-10% малих та середніх українських бізнесів. Один із них – медична клініка, мова про яку піде нижче.

 З вересня минулого року в одному із районів Києва з'явилася стоматологічна клініка «Денталь». Клініку можна вважати фірмою-переселенцем. Її історія корінням сягає Донецька. Саме там понад 20 років тому спочатку знаходився головний офіс підприємства.

Хоча події 2014 року на Донеччині це коріння перерубали, сама клініка вижила, пустивши того ж року мережеві паростки на підконтрольній Україні частині Донецької області.

- У тому, що з окупованого Донецька треба їхати, я не сумнівався ні на мить, - розповідає директор та водночас засновник підприємства Сергій Панченко. Сам Сергій Миколайович – уродженець Донецької області. Рідне місто – Дружківка.

Частина бізнесу, що залишилася на непідконтрольній території, була безповоротно втрачена. Створювати клініку на вільній частині Донецької області довелося практично заново. Проте відродити бізнес вдалося, і згодом кабінети стоматологічної мережі «Денталь» відкрилися у Костянтинівці, Торецьку, Слов'янську, Дружківці. Планувалося відкриття подібних установ у Краматорську та Маріуполі.

Можна було б сказати, що 24 лютого 2022 року всі плани поламалися. Але, незважаючи на весь апокаліпсис, можна висловитися і більш оптимістично - плани змінилися.

Озираючись назад, Сергій Миколайович замислюється над відповіддю на питання, який із етапів життєдіяльності його підприємства був найважчим – період становлення, період реінкарнації у 2014 році чи релокація 2022 року. Зрозуміло одне - було і є непросто, різні події - різні виклики, що відрізняються своїми складнощами, але, поза всяким сумнівом, повномасштабне вторгнення країни-агресора є найбільш трагічним.

Переїхавши з родиною подалі від зони бойових дій у Дніпро та пробувши там із квітня до серпня, Сергій Панченко вирішив відкривати клініку у Києві.

На той час багато співробітників роз'їхалися не те, що по різних містах – по різних країнах. Але знайшлися й ті, хто погодився працювати у столиці – у кадровому складі, достатньому для надання всіх видів стоматологічних послуг, як зазвичай пишуть у рекламі.

А сьогодні у клініці із Донецької області вже є і працевлаштовані кияни. Так колись обласну мережу війна зробила, можна сказати, всеукраїнською, і на сьогодні в країні діють два її кабінети – у Києві та Слов'янську.

В останньому приймає пацієнтів Тетяна Миколаївна Кучма. На початку війни, як і багато мешканців Донеччини, жінка евакуювалася. З матір'ю та собаками вона переїхала до Дніпра. Під час переїзду мати зазнала тяжкої травми – зламала шийку стегна. Через деякий час Тетяна Миколаївна разом із собаками та матір'ю у труні повернулася назад, до Слов'янська, не витримавши самотності в чужому місті. Зараз у кабінеті клініки, що знову відкрився, вона обслуговує і місцевих, і військових, що перебувають у місті.

Про нюанси роботи у Києві Сергій Панченко говорить коротко:

- Конкуренція – жорстка, але середовище – комфортне.

Зрозуміло, що реальність формує умови життєдіяльності. Крім стандартного для будь-якої стоматології обслуговування пацієнтів, наприклад, сьогодні в клініці діє програма зі знижками для бійців ЗСУ.

- Так, це не безкоштовно, - каже лікар. – Але це може бути на 5, 10 чи 20 відсотків дешевше.

Влаштувавшись на новому місці, лікар-переселенець не забуває і про товаришів по нещастю.

– Ми співпрацюємо з переселенськими хабами з Донеччини – маріупольським, бахмутським, краматорським. Усі ті, хто переїжджають до Києва чи Київської області та через ці хаби проходять, поінформовані про те, що у нашій клініці є програма для переселенців. По-перше, для цієї категорії людей обслуговування однозначно дешевше. По-друге, передбачені різноманітні знижки, розстрочки тощо. Тяготи долі - важкі, але вони подвійно важкі для людей, відірваних від рідної домівки. Хто зрозуміє їх краще за нас?

На фото один із пацієнтів клініки після протезування - переселенець Сергій Вікторович, сім'я якого переїхала до Києва ще в 2016 році.