1

Як російська пропаганда перетворила внутрішні вразливості мобілізації на зброю масового когнітивного ураження — аналіз семимісячної динаміки.

Росія не припиняє сценарно та гібридно впливати на мобілізацію й рекрутинг в Україні. Драматургія вражає: від побутового невдоволення — до закликів вбити конкретну людину, від мовчазного ухилення від служби — до спроб підштовхнути суспільство від виправдань до масового спротиву. Сім місяців спостережень за тисячами розрізнених повідомлень і хаосом в інформаційному просторі відкривають чіткий патерн когнітивного впливу та зміни сприйняття реальності українцями. Такі результати показало дослідження тенденцій поширення в інформаційному просторі ворожих наративів на тему залучення особового складу до війська.

Оскільки напряму впливати на мобілізацію дуже важко, Росія використала найбільш залучений та вразливий інструмент комплектування війська — ТЦК та СП, дискредитація якого безпосередньо підриває віру в Сили оборони та порушує процес рекрутингу.

Це дослідження не ставить за мету виправдовувати діяльність ТЦК та СП — очевидно, що в їхній роботі трапляються складнощі та окремі порушення. Натомість фокус нашої уваги спрямований на інше: показати, як російська сторона перетворює ці внутрішні чутливі теми на гібридну зброю, поєднуючи інформаційний тиск, агентурні мережі та підривні дії задля дестабілізації українського суспільства.

Під час аналізу масиву даних щодо російських впливів тиждень за тижнем з’являється спокуса побачити або суцільне погіршення, або суцільне покращення. Реальність складніша: це історія про те, як ворожа деструктивна риторика змішується з органічними страхами людей та впливає на них на когнітивному рівні. Така суміш мутує швидше, ніж встигає реагувати система. Спойлер — не все так погано: є випадки позитивних змін, коли українська комунікація реагувала активно та превентивно.

* Для зручності навігації уточнимо термінологію: унікальне деструктивне повідомлення — це не кожна окрема публікація, допис чи стаття в соцмережах, а одна окрема подія, історія або наратив, зафіксовані один раз, незалежно від того, скільки разів цю історію передрукували, переслали чи обговорили.

Грудень-січень: коли негатив диктує порядок денний

Фото Віталія Павленка / АрміяInform

Старт спостережень припав на період, коли негативний контент рухався в протифазі зі спробами державних інституцій (зокрема ТЦК та СП) комунікувати мобілізацію зі свого боку. Від українських структур виходив мінімум власної комунікації у соціальних мережах та локальних медіа за тиждень, тоді як на противагу набагато більшою популярністю користувалися «чужі» історії — наприклад, відео силової мобілізації. Зріз кінця 2025 та початку 2026 року фіксує 186 таких інформаційних випадки (окремих історій в новинах чи соціальних мережах). Цей період характеризується класичною ознакою реактивної комунікації: не ти визначаєш порядок денний, а негатив, який реактивно спростовується.

Уже тоді сформувався кістяк з трьох ворожих російських наративів, який проживе весь період без змін:

- «мобілізація насильницька й несправедлива»

- «представники ТЦК — злочинці, а держава їх покриває»

- «українці мають чинити спротив»

Ці російські наративи знаходили відгук всередині України через випадки силової мобілізації, підозри в корупції, загострення на фронті.

Різниця була в тому, що взимку це спостерігалось як роздратування. Навесні — уже як щось інше.

Лютий: коли слова перестали бути останнім аргументом

Перехід від роздратування до фактичних актів насильства стався непомітно, тиждень за тижнем. Тоді було систематизовано 176 унікальних деструктивних повідомлень (історій, новин, дописів у соцмережах, які формували певне когнітивне ставлення до процесу комплектування Сил оборони). Лютий 2026 року став першим місяцем, коли застосування зброї проти груп оповіщення перетворилося на щотижневу, а не випадкову подію. За чотири тижні — вибух, спершу кваліфікований як теракт, дві стрілянини поспіль протягом одного тижня, граната та публічний удар в обличчя військовослужбовця, що завдав футболіст, який сам же виклав відео в мережу. У сукупності це мало вигляд вже не як збіг окремих інцидентів, а як чітка статистика когнітивного зсуву.

Отже, дуже стисло про найбільш резонансні з них:

9 лютого в Черкасах чоловік кинув гранату у військових ТЦК та поліцейських [1].

18 лютого о 1:15 у приміщенні Коломийського районного ТЦК та СП на Івано-Франківщині пролунав вибух, внаслідок який прокуратура кваліфікувала як терористичний акт, вчинений за попередньою змовою групою осіб [2]. Варто уточнити, що цей вибух не був справжнім: СБУ заздалегідь дізналася про підготовку теракту, знешкодила бомбу та імітувала вибух, щоб затримати організаторів. Ними виявилися політик із Чернігівщини та колишній посадовець ДСНС, які діяли на замовлення російських кураторів [3].

17 лютого стався інцидент іншого типу — без зброї, але з не меншим резонансом: 24-річний нападник футбольного клубу «Колос-2» Данило Колесник опублікував в Instagram відео, на якому він б’є по обличчю військового ТЦК та СП [4]. Клуб відреагував публічним вибаченням і звільненням гравця, але в соцмережах розгорнулася кампанія глорифікації цього нападу. Показовим було не саме насильство, а що публічна людина сама обрала продемонструвати свій вчинок як предмет гордості.

Лютий дав одразу два збройні інциденти поспіль:

24 лютого в Луцьку під час заходів оповіщення чоловік кілька разів вистрілив у бік військовослужбовців ТЦК та СП [5] — нападника оперативно знешкодили.

Наступного дня, 25 лютого, інцидент стався в Кривому Розі, де ножове поранення дістав військовий ТЦК, а батько військовозобов’язаного — вогнепальне [6].

Водночас із «гучним» насильством лютий дав і свою частку тихішого, але системного негативу. 17 лютого на Волині затримали двох посадовців ТЦК за махінації в системі обліку військовозобов’язаних «Оберіг» [7]. Таких епізодів у наступні місяці побільшає в судових реєстрах до десятків подібних справ по всій країні, а неофіційно «тарифи» коливатимуться від двох тисяч до десятків тисяч доларів за виключення з розшуку чи бронювання. Різниця між нападом на ТЦК та корупційним скандалом полягає в тому, що з часом будь-яке насильство російські інформаційні інтервенти когнітивно виправдовують як наслідок корупції. Накопичуючись, вони формують «системну» картину, яку вже неможливо списати на емоції чи одиничний випадок.

Сценарії лютого не можна списати на емоційний зрив конкретної людини — це вже індикатори когнітивного зсуву, коли підштовхуване через пропаганду насильство проти представників війська перестало сприйматися як немислимий крок.

Одночасно з’явився «третій шар» акторів, яких не було в грудні та січні: посередники, що обіцяли «захист від ТЦК» за гроші, доксинг-ініціативи зі списками особового складу і — вперше — публічна легітимізація насильства знаменитостями. Побільшало випадків дезінформації, і саме в цей момент фейки почали створювати не лише заради ідеології, а й заради грошей: підпал ТЦК із вигаданими жертвами як приманка для монетизованого телеграм-каналу на 800 тисяч підписників — це вже не пропаганда в чистому вигляді, а гібридна загроза, що замаскувалася під бізнес-модель, паразитуючи на реальному суспільному болю.

Аналіз усіх 176 унікальних негативних інформприводів та окремо найбільш резонансних із них підтверджують: за частиною «стихійного» насильства проти ТЦК стоїть не роздратована людина з вулиці, а підготовлена й організована підривна діяльність.

Березень: маркер ненависті до своїх

Якщо лютий був про ескалацію дій, то березень уже сприймався як ескалація намірів, озвучених публічно. За чотири тижні березня ми побачили понад 150 унікальних деструктивних повідомлень довкола процесу мобілізації та рекрутингу, з яких 8% — достовірні, 84% — маніпулятивні, 8% — фейки.

Негатив початку місяця вкладався в звичну рамку «силове затримання — конфлікт — корупційна схема». Цікавий приклад: 9 березня поширився матеріал, що військовослужбовець Бучанського РТЦК задекларував золоті злитки майже на 8 млн грн [8]. Маніпуляція тут полягала у самому підході — медіа та телеграм-канали підхопили це повідомлення без оцінок і суджень, залишивши справу людській уяві. «Працівник ТЦК + золоті злитки» = на перший погляд, чергова корупційна історія. Тому люди «кипіли» емоціями, а російська пропаганда смакувала й підживлювала в медіа тему антимобілізації.

Деталь, на яку ніхто не звернув уваги, але яка кардинально змінює суть: статок не пов’язаний із військовою службою, а перший злиток мобілізований підприємець придбав ще 2000 року, задовго до служби. Із 2022-го він — доброволець, який після поранення був переведений до ТЦК [9]. Це вже не корупція, а стандартна процедура декларування активів, здобутих до війни.

Водночас тривало «гучне»:

9 березня на Івано-Франківщині військовозобов’язаний напав з ножем на групу оповіщення, поранивши двох військовослужбовців;

13 березня на Полтавщині 20 осіб застосували сльозогінний газ проти групи оповіщення й поліції — усі восьмеро затриманих виявилися особами, які й самі підлягали призову.

І «тихе»:

12 березня ДБР затримало заступника начальника Чернівецького РТЦК, який пропонував зняття з розшуку за $2000 [10].

Жоден із цих інформаційних приводів не набрав великого поширення сам по собі, але разом вони склали новий патерн. В Ужгороді поставлено ціну в $10 000 за інформацію про місцеперебування колишнього співробітника центру [11].

Інцидент, який варто вважати межею: на удар Росії по будівлі ТЦК та СП у Сумах [12] частина української аудиторії в соцмережах відреагувала не жахом, а задоволенням. Це вже не про невдоволення методами мобілізації, а про зміну когнітивного сприйняття за принципом «свій — чужий». Це можна вважати точкою внутрішнього роздратування частини суспільства, яка почала — свідомо чи ні — збігатися з інтересами зовнішнього ворога. Постає нериторичне питання: скільки в цій «радості з приводу удару ворога» є органічною емоцією, а скільки — результатом роботи ворожих ресурсів, які системно привчали аудиторію бачити в ТЦК не частину держави, а її ворога?

У березні було відносно небагато випадків дезінформації — російська пропагандистська машина могла відпочити, адже українці непогано попрацювали за неї. Найбільш помітними були фейки про підпал одного ТЦК із загиблими й пораненими та нібито про «збиття цивільного» автомобілем ТЦК та СП у Кривому Розі.

І ще один важливий зсув — регіональний. У середині березня Дніпропетровська область, яка за кількістю унікальних інформаційних приводів утримувала перше місце, поступилася Одеській. Це сигнал, що географія найгострішого невдоволення почала зміщуватися.

30 березня в Одесі громадянин у розшуку вчинив збройний напад на групу оповіщення — офіцер ЗСУ дістав важкі колото-різані поранення обох ніг [13], але російська пропаганда звинуватила ТЦК в агресії, і частина громадськості із цим погодилася. Пізніше Одеса стане фактично одним із найгарячіших осередків скандалів довкола мобілізації.

Головний висновок березня: маніпуляція, а не фейк, — основний інструмент; реальні події систематично подаються так, щоб приховати або спотворити контекст.

Квітень: перша смерть і слід ФСБ

Якщо березень був про ескалацію агресивних намірів, озвучених публічно, то у квітні зникло саме слово «намір». Російська пропаганда максимально підживила агресію, згенерувавши близько 300 унікальних деструктивних повідомлень (майже вдвічі більше за березень). Частка маніпуляцій зросла з 78,7% на початку місяця до 88,4% наприкінці: чим ближче до травня, тим менше зафіксовано «чистої» правди й тим більше вибіркового, емоційно загостреного подання реальних подій.

Найдраматичніша подія квітня сталася у Львові — під час рутинного оповіщення 52-річному військовослужбовцю ТЦК та СП Олегу Авдєєву завдали смертельного ножового поранення в шию. Нападник — інспектор Львівської митниці, родич чоловіка, якого зупинила група оповіщення [14]. Суспільство відреагувало стримано — це певно наслідок зсуву когнітивного сприйняття: ми не просто перестали захищати «своїх», а частину «своїх» віднесли до ворогів. З власної волі, яку нам допомогли сформувати російські пропагандисти. Це і є та природна зміна поведінки, коли ми навіть не помічаємо, як виконуємо те, що диктує ворог.

Постає нериторичне питання: якщо в березні частина аудиторії соцмереж раділа ворожому удару по будівлі ТЦК у Сумах, то наскільки коротким виявився крок до квітневого замаху, підготовленого вже не стихійною ненавистю, а безпосередньо ворожою спецслужбою? Відповідь прийшла за тиждень: 9 квітня СБУ повідомила про затримання завербованого ФСБ мешканця Полтави, який облаштував в Одесі схрон зі зброєю (гранатою Ф-1 та автоматом) для замовного вбивства керівника районного ТЦК [15]. Раніше росіяни підігрівали ситуацію інформаційно, але для фіксації відповідних настроїв громадян їм потрібна провокація на землі — теракт, злочин чи будь-яка інша гібридна загроза, що посилить ефект когнітивних зсувів.

«Гучне» у квітні цим не обмежилося:

4 квітня у Вінниці порушник обліку раптово дістав ніж і поранив одразу двох військовослужбовців — Дмитра Сухоручка й Максима Гаврилюка, один із яких опинився в реанімації [16].

Кілька ножових інцидентів поспіль на початку місяця — це вже не статистична випадковість, а сформований самопідтримуваний патерн: нападник у кожному наступному випадку діє в логіці, яку йому підказали попередні відеозаписи.

А ось приклад «другого дна» — епізод, який показує, як саме працює квітнева маніпуляція зсередини. 28 квітня в Одесі поширилося відео чоловіка, який лежить на землі поруч із військовими. У соцмережах одразу написали, що «представники ТЦК збили людину». Картинка сама по собі (людина на асфальті плюс форма поруч) спрацювала як готовий доказ, і жодних додаткових питань ніхто не ставив: обурення розліталося швидше за перевірку фактів. За офіційною доповіддю ОК «Південь», усе відбувалося інакше: чоловіка зупинили для перевірки документів, він категорично відмовився й побіг, перечепився через тротуарне покриття й упав сам. Уже після падіння він почав демонстративно кричати про різке погіршення самопочуття, збираючи навколо себе натовп і викликаючи швидку [17]. Тобто чоловік сам зіграв роль постраждалого від «побиття», і відео, на якому насправді немає жодного удару, стало вихідним матеріалом для чергової хвилі звинувачень. Це майже дзеркальне повторення маніпуляції березневого кейсу із золотими злитками: там реальний факт (декларація) отримав хибну інтерпретацію через брак контексту, тут — відсутність самої дії (побиття) замаскували під готовий, емоційно заряджений образ.

«Тихий» потік квітня — це насамперед хвиля, яскравого прояву якої не було в попередні місяці: погрози родинам і дітям працівників ТЦК, що прокотилися TikTok, Threads і Facebook у другій половині місяця. Вочевидь, це запустили росіяни, а всередині країни після когнітивних зсувів це підхопило суспільство — розмови про те, що «карма наздожене», та погрози «кров’ю дітей». Якщо у лютому-березні мішенню були самі співробітники, то у квітні коло тиску свідомо розширили на людей, які взагалі не мають стосунку до служби. Це не помилка ескалації, а її логічне продовження: коли погроза виконавцю не дає бажаного ефекту, наступним кроком стає погроза його оточенню.

Окремо варто виділити одеський корупційний слід: у місті цього місяця зафіксовано одразу кілька епізодів хабарництва за виключення з розшуку та бронювання. Одещина, яка в середині березня вперше обійшла Дніпропетровщину за кількістю унікальних негативних приводів, у квітні остаточно закріпилася на першому місці регіонального антирейтингу. Регіональний зсув, який у березні виглядав як одноразова аномалія, перетворився на стійку тенденцію.

Підсумок квітня подвійний:

1. З одного боку, місяць довів: усе, що в березні виглядало як розмова про можливу межу (насильницька риторика, публічна радість з приводу ворожих ударів), за умови правильного фреймінгу та гібридного підштовхування має здатність матеріалізуватися у фізичному вимірі буквально за кілька тижнів.

2. З іншого боку, зростання частки маніпуляцій у загальному потоці (під 90% на кінець місяця) показує: паралельно з реальною ескалацією насильства зростає й індустрія її перебільшення, де кожне падіння людини миттєво конвертується в готовий сюжет про жорстокість системи.

Розрізняти ці дві лінії — де підготовлений замах, а де інсценізоване падіння — стає дедалі складнішим завданням.

Травень: перше падіння цифр і ціна цього падіння

Березень дав ескалацію намірів, квітень — їхнє виконання. Але у травні ця траєкторія трохи зламалася: кількість унікальних деструктивних повідомлень впала з 51 на першому тижні місяця до стабільних 30-31 на кожному з наступних трьох. Також це перший місяць, коли власна комунікація ТЦК та СП (у медіа та на власних ресурсах) почала конкурувати з негативом не лише кількісно, а й якісно — переважаючи за охопленням. У позитивному дискурсі переважали емоційні публікації про наших героїв (їхні подвиги, побут, мотивацію) та раціональні матеріали — про соціальний пакет, грошове забезпечення, забезпечення формою та продуктами, навчання й різні типи зброї.

На жаль, можна одразу сказати, що це не привід для полегшення: зміна контенту лише за один місяць не може протистояти тим когнітивним змінам, що вже пустили коріння. Гібридні загрози (вербування ФСБ, спроби перенести ненависть до ТЦК із віртуального у фізичний вимір) нікуди не поділися, а лише перестали бути видимими для статистики.

Найпоказовіший приклад маніпуляції зсередини — травневе дзеркало квітневого кейсу з «падінням» в Одесі. У травні в соцмережах поширилися звинувачення, нібито в Дніпрі людина померла після побиття військовими ТЦК. Знову спрацювала та сама формула: «перевірка документів + смерть» автоматично зчитується як «побили до смерті» — без жодної паузи на перевірку [18]. Офіційна версія описує зовсім іншу картину: чоловікові під час проходження військово-лікарської комісії стало зле. Бригада швидкої 45 хвилин намагалася врятувати його життя, але змушена була констатувати смерть [19]. Це вже третій місяць поспіль, коли реалізується той самий сценарій: реальна буденна подія, позбавлена контексту, миттєво конвертується в готовий сюжет про жорстокість системи.

«Гучне» травня цього разу стосувалося не зброї, а організованих груп цивільних:

26 травня на Харківщині четверо чоловіків отримали підозру за напад на групу оповіщення із застосуванням сльозогінного газу [20]. Група з 7-10 осіб із предметами, схожими на палиці, розтрощила службовий автомобіль і завдала тілесних ушкоджень військовослужбовцю, який опинився в лікарні із закритою черепно-мозковою травмою.

29 травня в Луцьку військовослужбовців звинуватили в застосуванні перцевого балончика проти підлітків [21]. За офіційною версією Волинського ОТЦК, чоловік замкнувся в авто й відмовився надати документи, а неповнолітні, які втрутилися, пошкодили службову автівку.

І знову та сама схема: перше враження («дорослі напали на дітей») і задокументована реальність («діти втрутилися в законне затримання порушника обліку») розходяться майже повністю.

«Тихий» потік місяця — це корупція, яка вперше набула форми не хабаря, а прямої фальсифікації звітності. 26 травня на Закарпатті викрили посадовців Мукачівського РТЦК, які вносили фіктивні дані до системи «Оберіг» щодо 270 осіб для штучного покращення показників мобілізації [22]. Того ж дня на Львівщині ТВО начальника Золочівського РТЦК «призвав» шістьох осіб, які насправді вже служили за контрактом в інших частинах. Відмінність від березневих і квітневих корупційних кейсів принципова: якщо раніше йшлося про гроші за виключення з обліку, то тут — про підробку самих цифр мобілізації, тобто про обман не конкретної людини, а системи звітності як такої.

Регіональна картина травня підтвердила закономірність, зафіксовану в березні: Одеса й Харків утрималися в топі гарячих точок усі чотири тижні поспіль, а Волинь уперше закріпилася як стійкий третій хотспот протягом двох останніх тижнів місяця.

Підсумок травня подвійний, як і квітневий, тільки з протилежним знаком:

1. З одного боку, це підтверджений доказ того, що зміщення акценту на позитивний та пояснювальний контент дає вимірюваний результат. Чи дозволило це повністю повернути контроль над порядком денним? Напевно, ні. Але травень і наступний місяць, незалежно від мобілізаційних процесів, трохи заспокоїли ситуацію. Зменшилася кількість проявів суспільного неспокою у фізичному світі: представників ТЦК перестали бити в реальності, і ситуація знову повернулася до віртуального «лінчування».

2. З іншого боку, це не свідчить про подолання когнітивних зсувів: деформоване ставлення до необхідності опору Росії не змінилося. Проте власна активність у медіа та зменшення кількості реальних скандалів за участю ТЦК знизили тиск на мобілізацію з боку ворога.

Червень: коли статистика повернула борг

Перший літній місяць не дав перелому в жоден бік — кількість унікальних деструктивних повідомлень залишалася на одному рівні, ми зафіксували 140 таких історій за місяць. З віртуального світу ненависть усе ж змогла прорватися у фізичний: попри відсутність сплесків інфоприводів, значно побільшало випадків агресії проти ТЦК безпосередньо на вулиці. Заохочення до застосування фізичної сили в інтернеті додало сміливості — когнітивно люди стали готовими бити та вбивати «своїх», а не ворога.

Головна подія місяця сталася в Харкові, де під час оповіщення цивільний напав із ножем на представників районного ТЦК. Двоє військовослужбовців отримали поранення, один із яких, імовірно, помер від завданих травм [23].

Паралельно тривала лінія збройних нападів, яку вже не можна назвати поодинокою:

9 червня в Одесі 40-річний чоловік відкрив стрілянину з пневматичного пістолета по групі оповіщення та поліції. Після перевірки за базою «Оберіг» з’ясувалося, що довідка про інвалідність, яку він надав, давно втратила чинність, а сам він перебував у розшуку [24].

На Черкащині представник ТЦК вистрілив у повітря під час мобілізаційних заходів на приватному підприємстві, де проти військовослужбовців застосували сльозогінний газ [25].

9 червня на Волині (у селі Вербка під Ковелем) на службові автомобілі ТЦК напали з ломами, лопатами, сокирою й ножем — поранено військовослужбовця [26].

Три збройні епізоди поспіль у різних регіонах є ознакою того, що насильство проти груп оповіщення стало очікуваною реакцією для частини населення по всій країні.

А ось приклад протилежного порядку: 28 червня в Одесі поширилося відео вербального конфлікту на блокпості, де невстановлена особа підійшла до військовослужбовців і почала відкрито провокувати їх та поліцейських. Здавалося б, готовий сюжет про «грубість ТЦК». Але жодних заходів оповіщення щодо цієї особи не здійснювалося — ні перевірки документів, ні вручення повістки. Щоб не допустити ескалації штучно створеного конфлікту, провокатора навіть не повезли до ТЦК. Це рідкісний задокументований випадок, коли система відмовилася грати за нав’язаним сценарієм — спровокувати на відео саме ту реакцію, на якій потім можна хайпувати.

«Тихий» потік у червні стосувався не хабарів, а фальсифікації звітності, і масштаб тут виявився більшим за травневий:

11 червня правоохоронці викрили трьох керівників районних ТЦК Тернопільської області, які протягом 2025-2026 років внесли до системи неправдиві дані щодо 70 чинних військових, зараховуючи їх як новопризваних [27].

12 червня ДБР повідомило про підозру начальнику одного з відділів Кропивницького РТЦК, який не задекларував придбання автомобілів на суму понад 2,3 млн грн [28].

Того ж дня Дмитро Лубінець оприлюднив відео зсередини Тернопільського РТЦК, де утримувалися люди з психічними розладами та інвалідністю. Через втручання п’ятьох таких осіб звільнили [29].

На цьому тлі 23 червня сталася подія іншого характеру: представник ТЦК Корабельного району на високій швидкості за кермом BMW X6 в’їхав у два автомобілі в Миколаєві. Постраждали кілька людей, зокрема вагітна жінка, а сам винуватець відмовився проходити тест на сп’яніння [30]. Це не був конфлікт довкола мобілізації, але пригода сталася за участю військового ТЦК — і цього виявилося достатньо, щоб кейс автоматично зарахували до загального потоку «негативу про ТЦК».

Регіональна картина червня закріпила тенденцію, яка намітилася ще в березні: Одещина, Харківщина та Волинь залишаються антилідерами.

У червні відбулося два важливі переломи в бік позитиву:

1. Як альтернатива примусовій мобілізації з’явився акцент на конкретних умовах контракту й підвищеній оплаті праці в межах старту ініціативи «Трансформація Сил оборони».

2. Підтримку несподівано надали футбольні ультрас, які запустили флешмоб «Ультрас за ТЦК».

Варто також згадати фільм «Пасхальний день» про групу оповіщення ТЦК, який переміг на кінофестивалі в Кракові.

Підсумок червня говорить, що спроба акцентувати на контрактах, а не на примусі, дала відносно позитивний ефект. Проте лінія фізичної безпеки на це ніяк не реагує через глибоке вкорінення когнітивних змін. Чергове вбивство військового ТЦК за пів року та серія нападів на групи оповіщення доводять: ризик для особового складу не зменшується пропорційно до зусиль із позитивної комунікації довкола теми мобілізації та рекрутингу. Перемога в комунікації та перемога в безпеці — це, як показав червень, два зовсім різні фронти.

Системний висновок: як працюють гібридні інструменти ворога

Ілюстрація з Facebook-сторінки Центр протидії дезінформації

Якщо дивитися на весь масив гібридних інструментів, застосованих за ці пів року, упадає в око не їхня новизна, а швидкість, з якою вони масштабувалися. Росіяни діють регіонально, створивши мережу телеграм-каналів, сайтів-клонів і ботів у соцмережах під конкретні області. Там ворог інтенсивно поширює контент, який ми самі йому генеруємо — агресію від ТЦК та агресію щодо ТЦК. Неважливо, де саме спалахне наступний регіональний скандал, адже на допомогу росіянам приходить ШІ-згенероване відео, яке вже не має характерних артефактів і на перший погляд не відрізняється від реальних кадрів. Для аудиторії, яка звикла довіряти відео як остаточному доказу, це суттєво підвищує ціну маніпуляції: перевірити контекст стає складніше саме тоді, коли емоційна реакція на картинку найсильніша.

Ворог не вигадував нових інструментів, а масштабував старі. Якщо подивитися на аналіз системно, проступає чіткий патерн використання гібридних засобів впливу заради єдиної мети — вкорінення когнітивного зсуву та відчуття ненависті до своїх через:

- сторітелінг довкола реальних інцидентів;

- конспіративне фінансування протестних акцій;

- «перепакування» органічного невдоволення в готові ворожі меседжі.

Змінювалися не об’єкти й не засоби критики, а швидкість і масштаб, з якими старі теми (корупція, каліцтво, несправедливість, фізичний спротив) знаходили нові приводи для повернення.

Організована спроба теракту, серія стихійних збройних нападів, демонстративне публічне насильство, системна корупція, що почала виходити на поверхню, — жодна з цих ліній не є новою сама по собі. Проте вони відбуваються одночасно й регулярно, підсилюючи одна одну. Це й дозволило їм не просто разово вплинути на ставлення людей, а й змінити їхню поведінку.

Чи є цей процес реверсивним? Травень і червень вселили надію, що завдяки зменшенню кількості реальних інцидентів за участю ТЦК та СП, зростанню частки позитивного контенту, адвокації зсередини суспільства та новим підходам до умов військової служби можна ефективно протидіяти когнітивним зсувам. Для цього потрібно переосмислити стратегію комунікації мобілізації та зробити цей процес загальнодержавним.