Одного дня до бліндажа українських військових заповз несподіваний гість. Не кіт, яких на фронті чимало. Не собака, що звично супроводжує бійців. Це був майже двометровий імператорський удав.

Військові не прогнали незвичайного гостя. Навпаки, прийняли його як свого. Удав отримав ім'я Давид і став майже повноправним мешканцем бліндажа. Чому «майже»? Бо дуже швидко з'ясувалося, що армійська тушонка його зовсім не цікавить. Зате Давид опанував оригінальну військову «спеціальність». Поки бійці виконували бойові завдання, він полював на мишей і щурів, які постійно дошкуляли у бліндажі. Незабаром гризуни просто зникли.

Та одного дня поруч із позиціями вибухнула російська авіабомба. Вибухова хвиля накрила всіх. Поранення отримали військові, тяжко постраждав і Давид.

Залишити його напризволяще навіть не обговорювали. До Дніпра везли не лише поранених побратимів. На шиї одного з військових спокійно лежав величезний імператорський удав.

В зоопарку, куди привезли Давида, працівники схопилися за голову - його стан викликав серйозне занепокоєння. Тож одразу звернулися до ветеринарної клініки. 

Перший огляд не додавав оптимізму. Біля голови удава ветеринари виявили великий абсцес, а тіло було посічене дрібними уламками після вибуху. Але найбільше лікарів непокоїли не зовнішні рани. Вибухова хвиля могла пошкодити хребет, внутрішні органи чи спричинити приховані травми, які неможливо побачити без обстеження.

Рентген, аналізи, ретельний огляд... Лише після цього медики змогли трохи видихнути: найгірші підозри не підтвердилися. Втім, Давид був украй виснажений. Організм, ослаблений травмами й тривалим стресом, потребував довгого відновлення.

Попереду були тижні лікування. Антибіотики, крапельниці, постійний контроль стану, обережне годування маленькими порціями. Ветеринари буквально крок за кроком повертали удава до життя, уважно стежачи за кожною, навіть найменшою, ознакою покращення.

І Давид почав одужувати. Спочатку він жив у окремому вольєрі, де його не турбували відвідувачі. Після фронту йому, як і людям, був потрібен час, щоб знову звикнути до спокою.

Сьогодні удав оселився у найбільшому тераріумі центру. Тут усе нагадує природні умови: теплий електричний килимок, інфрачервона лампа, під якою можна погрітися, і прохолодний куточок, куди удав відповзає, коли хоче охолонути. Здається, що це просто комфортне житло для екзотичної змії. Для Давида - дім, до якого був довгий шлях.

КОМЕНТАР СПЕЦІАЛІСТА

Історія імператорського удава, який повзе степами Донеччини й знаходить прихисток у бліндажі українських військових, більше нагадує сюжет пригодницького роману. Та, на думку завідувача відділу еколого-натуралістичної роботи Сергія Писарєва, нічого містичного в цьому немає.

Найімовірніше, удав взявся не із дикої природи - адже в Україні її для нього просто не існує.

- Я не думаю, що він міг опинитися там випадково. Швидше за все, його випустили люди. Такі випадки вже траплялися. Зоологи знаходили в місцевих парках червоновухих черепах і навіть велику ігуану. Під час війни люди евакуюються, і не всі можуть забрати із собою екзотичних тварин. На жаль, іноді їх просто залишають напризволяще, - пояснює фахівець.

У природі імператорські удави живуть у тропіках Центральної та Південної Америки. Там вони можуть досягати п'яти і навіть шести метрів завдовжки. Давид зі своїми майже двома метрами - ще зовсім не гігант, радше молодий представник свого виду.

Попри жахливу репутацію, яку удавам створили письменники та кінематографісти, для людини вони не є безпричинно агресивними.

Вони неотруйні. Якщо захищаються, можуть вкусити й завдати досить серйозних ран зубами. Але нападати без причини не будуть. Двометровий удав ще не становить великої небезпеки для людини.

Чи міг Давид свідомо шукати людей, коли заповз до бліндажа?

Зоолог у цьому сумнівається.

- Швидше за все, удав просто повз, шукаючи укриття або здобич і випадково натрапив на бліндаж.

Натомість у тому, як розгорталися б події, якби військових на його шляху не виявилося, експерт майже не сумнівається:

- Літо він ще міг би пережити, якби знаходив достатньо їжі. Але зиму - навряд чи. Це тропічна тварина. Достатньо кількох морозних днів із температурою мінус 10–15 градусів, і шансів вижити практично не залишиться.

Спростував експерт і ще один поширений міф - що великі змії здатні прив'язуватися до людини майже як собаки чи коти.

- Вони звикають не до конкретної людини, а до умов утримання. Розуміють, що їх регулярно годують, але говорити про прихильність до господаря або про те, що вони когось упізнають, було б неправильно. Це зовсім інша поведінка.

Отже, Давид не обирав собі військових. І військові, найімовірніше, не були для нього друзями в людському розумінні. Але саме випадкова зустріч із людьми врятувала йому життя.

Фото - Ольга СТАДНІЧЕНКО і з особистої сторінки у Facebook Сергія Писарєва