Вітчизняний малий та середній бізнес безпрецедентно постраждав за останні майже півтора року. Особливо жорсткий натиск відчули східні регіони.

  Майже пусті міста, зруйновані будівлі, масове закриття виробничих потужностей... Проте більшість підприємців продовжують працювати, попри все тримаючись на плаву. Вони використовують свій екстремальний досвід, оцінивши свої можливості та ставши сильнішими. Саме такими є героїні цього матеріалу – мужні українські жінки, яким довелося, оговтавшись від першого шоку, релокувати свій бізнес у більш безпечні регіони. Ці підприємиці дають раду викликам поточного моменту, бо зробили певні висновки. Як саме?

«Якщо не я, то хто?»

    Олена Брюховець - успішна підприємниця, у якої вистачило сил та наснаги втретє з нуля вибудувати новий бізнес. До 2014 року жінка мала у Донецьку успішну туристичну компанію    Після того, як місто окупували росіяни, Олена забрала родину і рушила до Мирнограда. Виїжджаючи з окупованого Донецька, Олена була морально готовою все починати спочатку

    Шукати себе довелося в далекій від туризму сфері – жінка зосередилася на виготовленні домашніх напівфабрикатів. Тоді підприємиці істотно допомогла держава. Завдяки грантовій програмі «Український донецький куркуль», яка підтримувала підприємців із Донецька та інших окупованих територій у відновленні своєї справи, Олена отримала додаткові можливості для розвитку.

    Її підприємство виготовляло заморожені напівфабрикати – пельмені, вареники, млинці, голубці, котлети. Продукцію продавали у крамницях кількох міст регіону, також була точка продажу гарячої їжі у місцевій лікарні.

    Справи йшли добре. Не зупиняючись на досягнутому, Олена Брюховець очолила створений у 2019 році харчовий кластер Східної України. У 2021 році в партнерстві з Миргородським міським центром зайнятості вона відкрила учбово-виробничий цех «Гастро-студія «Смак мрії».

    Повномасштабна війна 2022 року значно скоротила горизонт планування. Все, що створювалось роками, руйнувалося за тижні. Просування ворога вглиб області та загроза окупації всієї Донеччини змусили Олену думати про виїзд.

    Тоді Міністерство економіки вже оголосило про програму релокації для бізнесу. Нею й вирішила скористатися підприємниця. Спочатку об’їхала центральні та західні області, щоб знайти для себе місце. За вимогами держави, релокація могла відбуватися тільки в одну з п’яти західних областей. Остаточний вибір випав на Івано-Франківськ.

    Нині Олена Брюховець займається створенням харчового цеху.

    Підприємиця дивиться на ситуацію філософськи:

    -Я просто зібралася з силами. Було страшно, але я запитала себе: «Якщо не я, то хто? Якщо не зараз, то коли?».

    Висновок перший. Малий бізнес – це завжди ризик. Це не тільки прибутки, але і тяжка робота, часом втрати та поразки в часи кризи. Гнучкість та адаптивність в такій ситуації - єдиний можливий шлях вистояти.

Коли відчиняються «нові двері»

    Напрямок на кав’ярню «ПростоКава» вказує казковий кролик. Розмаїття різнокольорових тістечок, тортиків, сиропів…  Цим затишним місцем заправляють чарівні господині Юлія Долгопольська та її подруга Алла Мініна.  

    Якщо два роки тому їм хтось сказав би, що вони вивезуть свій бізнес зі Слов’янська і почнуть працювати в Івано-Франківську, дівчата просто посміхнулися б у відповідь. Але суворі реалії внесли у життя свої корективи.

    Юлія та Алла відкрили свою кав’ярню у Слов’янську у 2016 році. 

    Попри обстріли заклад працював до 8 квітня 2022 року. Але ракетний удар росіян по залізничному вокзалу Краматорська став останньою краплею для підприємиць - вони вирішили виїжджати.

    Спочатку перебували у Кропивницькому, куди перевезли лише кавомашину - все інше обладнання залишили у Слов’янську. Але у червні Юлія вирішила повністю відновити бізнес на Прикарпатті - подруги скористалися державною допомогою в релокації, а щоб отримати додаткову фінансову підтримку, жінки подавали заявки у різні організації та установи. Отримані грантові кошти допомогли відновити бізнес.

    З нуля на новому місці починати завжди нелегко – потрібні приміщення і клієнти, постачальники, партнери. Постачальників «ПростоКава» не міняла – з ними підприємницям пощастило. Орендоване приміщення в центрі додало клопоту - потребувало косметичного ремонту, який зробили своїми силами.

    З’явилися і партнери – власники місцевих кав’ярень високо оцінили кондитерські вироби, які створювали жінки, і з готовністю робили замовлення. 

    Але цього напарницям виявилося недостатньо і вони вирішили піднімати власну справу – так на бульварі Шевченка відкрилася кав’ярня «ПростоКава».

    Щоб напрацювати власних постійних клієнтів, зізнаються бізнес-леді, потрібно було докласти значних зусиль. Івано-Франківськ перенасичений цією послугою - каву можна придбати практично на кожному кроці. Та Юлія та Алла впевнені, що конкуренція – це завжди на користь.

      До того ж в їхньому закладі представлені ексклюзивні солодощі з вдосконалених рецептів.

     - Нас тішить, що є люди, які цінують наш простір, - ділиться Юлія. - Відвідувачі ідуть до нас не тільки за кавою, а й за атмосферою, привітним ставленням. Особливо приємно, коли на каву заходять наші земляки, які перемістилися з Донеччини в інші регіони країни. Тоді стає зрозумілим, що попередні шість років нашої роботи не були марними.

Висновок другий. Малому бізнесу з прифронтових територій не варто гаяти час, потрібно намагатись відновлювати свої підприємства у безпечних регіонах. Для цього треба шукати можливісті та вірити у свої сили.

«Потрібно працювати на відбудову вже сьогодні»

    2014 рік. Ландшафтний архітектор Ніна Радченко разом зі своєю родиною під обстрілами виїхала із зайнятої незаконними збройними формуваннями Горлівки, не знаючи, що вже не повернеться назад…

    2015 рік. Подвір’я «Садового центру «Олександрівський» потопає у морі зелені, серед якої видніються різнокольорові квіти. Це бізнес Ніни почав активно розвиватися на новому місці – в селищі Олександрівка поблизу Святогірська. 

    Здається, що в її руках  може зацвісти навіть суха травинка. Але досвід ніхто не відміняв.

    - Свою підприємницьку діяльність я розпочала ще у 2011 році. У Горлівці була  ландшафтна студія, де я працювала архітектором. Ми облаштовували ділянки наших клієнтів: робили проєкти та втілювали їх в життя, - розповідає Ніна Радченко.

    Перший рік після переїзду на нове місце Ніна з чоловіком не вирощували власних рослин – займалися дизайнами. Як і багато інших переселенців, подружжя гадало, що скоро все закінчиться, і вони зможуть повернутися назад: 

    - Над нами місцеві жителі трохи глузували, що ми якісь дивні переселенці: в шість ранку кудись їдемо, а о десятій вечора повертаємось. Вони питали: що ми взагалі робимо, куди їздимо? А ми цілими днями просто працювали, - згадує жінка. 

     Зрештою подружжя Радченків зрозуміло, що слід розпочинати щось своє та замислилося про вирощування власних рослин. Отримали грант - ці кошти були саме на відкриття садового центру. Така підтримка зарядила оптимізмом та надихнула.

З часом бізнес тільки розвивався й розширявся. 

     У 2021 році Ніна Радченко отримала 3-є місце у Національній премії з ландшафтного дизайну у категорії «Великі сади».  

     До 24 лютого 2022 року у підприємниці працювало п’ять робітників, але жінка планувала розширити штат, бо не вистачало рук. 

    …У перші дні повномасштабної війни Ніна з родиною вже ховались від обстрілів у підвалі. Зникло світло, вода, мобільний зв’язок. Евакуюватися вдалось тільки на початку квітня з військовими. Виїхали в Рівне. Вже там Ніна дізналась, що все, що вона так старанно створювала: теплиці, сади, будинок, – все знищено.

    Та не може справжній підприємець довго сидіти без діла. Під час перебування у Рівному Ніна вирішила спробувати новий вид діяльності. Так був відкритий магазин «Фрукти та овочі». Через вісім місяців успішний бізнес знайшов свого нового власника. Цей стартап подарував Ніні Радченко новий досвід, новий успіх. Але жінка мріє про свої квіти:

     - Сподіваюсь, що зможу повернутися до діяльності у Донецькій області. Але готова розпочати і на новому місці. Вже втретє. Вірю, що все ще можна відновити. Знаєте, зараз дехто каже, що не час щось розпочинати, треба зачекати. Справа в тому, що такий час може взагалі ніколи не настати, а ти тільки марно очікуватимеш, тому потрібно працювати на відбудову вже сьогодні.

    Висновок третій. Представники малого бізнесу опинилися в епіцентрі неочікуваних викликів, які ще навіть не закінчилися. 

Фото - зі сторінок героїнь у ФБ та "Східний варіант"