Кілька років тому слово «інклюзія» було відомо лише вузькому колу спеціалістів. А про інклюзивні школи годі було і говорити. Школи та дитячі садочки вкрай неохоче приймали дітей з особливими освітніми потребами і, слід визнати, що і відповідні умови для таких учнів були відсутні. Та життя не стоїть на місці - і ситуація поступово змінюється, зараз «особливим» дітям уже легше здобути освіту у звичайній школі. Якою насправді є ситуація з інклюзивною освітою зараз? Як нові реалії втілюються в життя в Краматорську? 

Рівні серед рівних

Коли мова йде про одну з характеристик концепції Нової української школи - організацію освітнього середовища - багато людей одразу уявляють, що йдеться про нові меблі, іграшки та сучасне обладнання. Проте, крім фізичного середовища, не менш важливим є середовище соціальне. 

…Один з яскравих спогадів мого дитинства. У сусідньому дворі жили особливі, не схожі на інших, люди - жінка і її син. Хлопець погано пересувався, майже не говорив і на вулицю виходив тільки в супроводі своєї матері. Моя бабуся, побачивши їх, завжди тяжко зітхала і говорила: «Бідна дитина! Що буде, коли помре його мати? Пропаде хлопець. Він же зовсім не пристосований до життя!». Пізніше я дізналася, що «пристосованість до життя» має цілком наукову назву - «соціалізація». Досить часто термін «соціалізація» використовується, коли говорять про інклюзивну освіту. 

Раніше в Краматорську, як і в усій країні, освітній процес дітей з особливими освітніми потребами був практично ізольованим - для них неохоче відкривали двері школи, а батьки боялися віддавати своїх дітей у «недружнє» середовище, тому надавали перевагу спеціалізованим школам або індивідуальному чи домашньому навчанню. Вся система робила таких дітей «невидимими».

- Все моє дитинство пройшло в чотирьох стінах, - розповідає голова Донецької обласної організації інвалідів Надія Паламарчук. – Більшість справді не уявляє життя тих, хто відрізняється від інших, поки не зіткнеться з проблемою впритул. 

Інклюзивно-ресурсний центр – вимога часу

Останнім часом про дітей з особливими освітніми потребами говорять все більше. Суспільство дорослішає, приймаються закони, адаптації дітей приділяється все більше уваги. Але про особливості інклюзивного навчання найбільше знають, звичайно ж, ті, кому доводиться з ним стикатися, – батьки та фахівці.

Почнемо з того, що інклюзія - це підхід, коли всі діти, незалежно від інтелектуальних, фізичних, емоційних і будь-яких інших особливостей, мають можливість займатися в загальноосвітній школі, а не ізольовано від інших.  І саме інклюзивне навчання стало одним з головних принципів Нової української школи.

Українська система освіти на законодавчому рівні зробила важливі кроки вперед у питаннях поширення інклюзії і тепер батьки дитини, що вимагає особливої турботи, отримавши законодавче підкріплення, можуть звертатися за допомогою в спеціально створені по всій Україні інформаційно-ресурсні центри. 

У 2018 році в Краматорську було створено комунальну установу «Інклюзивно-ресурсний центр Краматорської міської ради Донецької області». Важливою деталлю є те, що Центр - саме комунальна установа. Тобто, з одного боку це додаткове навантаження на бюджет міста, але з іншого – поява унікального безкоштовного закладу, який дуже потрібен дітям з особливими потребами. А таких дітей в Краматорську досить багато. 

      - Зараз в Краматорську проживає 5442 дитини з офіційно встановленою інвалідністю. Потреба в навчанні для цієї категорії дітей є високою. І завдання міста - допомогти дітям в питаннях отримання освіти, дати можливість розвиватися, займатися спортом, удосконалювати таланти в самих різних напрямках, - впевнена  директорка Центру комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Донбас», депутатка краматорської міської ради Світлана Фоміна.

Реальна допомога батькам і дітям

Будь-які кроки у напрямі розвитку інклюзивної освіти будуть формальними, якщо вони не будуть пов’язані з глибокими внутрішніми переконаннями людей, які працюють з особливими дітьми. Тому в Краматорську розроблена чітка схема, яка має допомогти сім’ї, де виховується дитина з особливими потребами.

Крок перший. Якщо у батьків виникло занепокоєння за розвиток дитини, вони мають спочатку звернутися до свого сімейного лікаря або педіатра. Лікар направить дитину до інших, вузькопрофільних спеціалістів. Потім з медичними документами, батьки повинні звернутися в Інклюзивно-ресурсний центр. Там фахівці проведуть фахове обстеження дитини і нададуть документи, які є підставою для зарахування дитини в інклюзивний клас або для організації індивідуального навчання.

- Це перевірка всіх компетенцій - фізичної, емоційно-вольової, мовної, а також розвитку навчальних навичок тощо. Потрібно з’ясувати, які особливі потреби необхідні для кожної дитини. Наші висновки допоможуть таким дітям мати індивідуальну програму з рекомендаціями, які сприятимуть у доступі до навчання, – зазначає директорка КУ «Інклюзивно-ресурсний центр Краматорської міської ради Донецької області»  Вікторія Вертипорох.

Ще важливо, що висновок про можливість навчання дитини у закладі освіти може бути наданий будь-яким інклюзивно-ресурсним центром, не обов’язково за територіальною приналежністю. Тому, якщо родина переїхала, їй не обов’язково знову проходити обстеження. Його достатньо проводити лише при зміні садочка на школу, при переході з початкової школи в середню або за бажання батьків чи рекомендації фахівців.

Крок другий.  Батьки йдуть у заклад освіти, територіально зручний для них, і пишуть заяву про організацію інклюзивного навчання для своєї дитини. Отримання подібної заяви для адміністрації школи, або дитячого садочка вже є підставою для відкриття інклюзивної групи чи класу. 

Наступним кроком є створення в закладі команди психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами. Туди входять вчителі, які працюватимуть безпосередньо з дитиною, директор або заступник з навчально-виховної роботи, асистент, психолог, соціальний педагог, батьки або законні представники дитини.

Слід додати, що у висновку, який надає ІРЦ,  обов’язково прописується, чи потребує дитина асистента, тобто людини, яка буде допомагати їй сприймати та засвоювати матеріал та буде знаходитись поряд із нею безпосередньо на уроках та заняттях, а також надасть допомогу в місцях загального користування - в їдальні, туалетній кімнаті, під час заходів і так далі.

З початку поточного року ІРЦ Краматорська провів оцінку 595 дітей. 

Працівники ІРЦ також надають корекційно-розвиткові послуги дітям, які не охоплені навчанням, тобто не навчаються в закладах освіти. В 2021 році фахівцями Центру було надано 803 таких послуги. 

До речі, подати заявку на відвідування ІРЦ та отримати запрошення на консультацію можна онлайн за допомогою порталу. 

Втім, зазначають в ІРЦ, є одна дуже важлива умова. В управлінні освіти Краматорська повинні знати заздалегідь, де та скільки треба відкрити інклюзивних класів, оскільки рішення про відкриття інклюзивних класів приймає сесія міської ради. Тому ІРЦ працює і влітку.

Щеплення від упередженності

Слід визнати, що якби не реформування освіти в Україні, більшість дітей з особливими освітніми потребами, швидше за все, була б вимушена навчатися вдома. Інклюзивна освіта є одним із головних пріоритетів освітніх реформ, та, мабуть, важливішим за формування у дітей знань і навичок є формування відповідних цінностей. І найголовніше – це розуміння, що усі без винятку діти заслуговують на середовище, яке задовольняє їхні потреби бути здоровими, захищеними, відчувати себе комфортно.

В Краматорську наразі  64 інклюзивних класи, в яких навчається 107 дітей з особливими потребами. 

Що стосується дошкільних навчальних закладів, то інклюзивна мережа містить 20 груп, в яких виховується 41 дитина. 

Як зазначає головний спеціаліст управління освіти Краматорська Ірина Логачова, в усіх навчальних закладах активно працюють команди супроводу, організовуються корекційно-розвиткові заняття, які рекомендовані дітям в інклюзивно-ресурсному центрі.

При цьому на Ірина Логачова підкреслює, що згідно з вимогами НУШ, не всі діти з інвалідністю мають особливі освітні потреби. І навпаки - діти можуть не мати інвалідності, але мати особливі освітні потреби.

До речі, з 1 січня 2022 року в Україні змінять підходи до організації інклюзивного навчання у школах. Відповідну постанову в вересні поточного року прийняв Кабінет Міністрів. Нововведення головним чином торкнуться кількості дітей з особливими освітніми потребами в одному класах. Якщо раніше передбачалось не більше трьох учнів, то з нового року чисельність буде варіюватись в залежності від необхідного для дитини рівня підтримки.

В Краматорську найбільше «особливих» дітей - двадцять три - з різними нозологіями здобувають освіту в економіко-гуманітарному ліцеї № 8 імені Василя Стуса. Педколектив і директорка ліцею Вікторія Калініна роблять все від них залежне для інклюзивного навчання.

Впровадження інклюзії в освітньому закладі потребувало додати до штату психологів, логопедів, дефектологів, які проводять корекційні заняття з дітьми за індивідуальними програмами. Як правило, заняття проходять в спеціально обладнаній сенсорній кімнаті. Дітям в ній цікаво і комфортно, вони можуть тут пограти, розслабитися, або, навпаки, закріпити отримані знання в позакласній обстановці. 

За словами вчителів ліцею, вони зовсім не сприймають появу особливої дитини в класі як перешкоду.  Порушення здоров’я бувають різні й не завжди впливають на розвиток інтелекту.  Такі особливості, як, приміром, порушення зору, слуху чи опорно-рухового апарату жодним чином не впливають на інтелектуальний розвиток. 

Більш того, вчителі впевнені, що від інклюзії виграють і нейротипові (тобто звичайні) діти. У них беззаперечно формується безбар'єрне мислення. Особливо у тих, хто змалечку вчився в одному класі з дитиною, яка, наприклад, пересувається на візку. У школярів вже не виникне питання, навіщо в школі потрібен пандус; вони не стануть розглядати або демонстративно жаліти того, хто відрізняється від інших або боятися «заразитися» ДЦП або аутизмом. Школярі поступово отримують «соціальне щеплення» від упередженості і вчаться сприймати світ різним.  

«Не хочу, щоб мій син вчився з оцим!»

Але діти - це одне, а дорослі - друге. На жаль, в суспільстві все ще існує неприйняття тих, кого звикли називати «інвалідами». Ще є носії ідеї так званого «ідеального суспільства», де всі повинні бути здоровими, розумними та однаково правильно відповідати на питання…

            - Розмов щодо толерантного відношення до дітей з особливими потребами ведеться дуже багато, але повірте, поки мало що змінилося, - розповідає Катерина – мати дитини, що має ДЦП і навчається в четвертому класі однієї з краматорських шкіл. – Коли ми тільки прийшли до школи, на батьківських зборах батько одного хлопчика заявив, що не хоче, щоб його син вчився з «цим». Так і сказав!  І при цьому наші діти в класі добре товаришували! Я знаю, що інклюзивна освіта - не чарівна паличка, яка перетворить мого особливого хлопчика на звичайного, але вона навчить мою дитину жити в нашому суспільстві. Я також не вимагаю від інших любові до своєї дитини, а просто прошу інших бути коректними в спілкуванні.

Катерина каже, що батькам, які дійсно займаються розвиненням своєї особливої дитини, треба мати сталеві нерви та необмежене терпіння. Складно з нею не погодитися, бо вочевидь,  пройде не рік, і навіть не п'ять, поки люди почнуть більш чутливо ставитися до тих, хто потребує посиленої уваги й підтримки. Але головна перевага інклюзії та НУШ полягає в тому, що суттєво змінилася практика сегрегації. І батьки нарешті самостійно змогли вирішувати, що для їхніх дітей є найкращим.

Бачити тих, хто поряд

Інклюзія - тема непроста, дуже широка і стосується не тільки людей з інвалідністю. Одна стаття на сайті або в газеті – це крапля в морі.  Треба тверезо оцінювати суспільство, у якому ми живемо. Але держава встала на складний шлях реформ, то ж настав час і всім громадянам зрозуміти, що головне - правильно закладені з дитинства постулати і позитивний досвід. Не навчальні здобутки, а саме соціальні є вкрай важливими для дорослого життя. Є навички, які наші і здорові, й особливі діти обов’язково мають отримати - це навички соціалізації. І від нас усіх залежить, наскільки успішним буде реальне впровадження змін. 

Віра Ільїна

Цей матеріал був створений за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Зміст проєкту публікації є виключно відповідальністю автора і не обов'язково відображає погляди Європейського Союзу, Міністерства закордонних справ Фінляндії.