Війна в Україні триває вже чотири роки і йде не лише на передовій проти військових. Ворог б’є по цивільних, по об’єктах громадської інфраструктури, по школах і дитячих зошитах – тобто по самих українцях і їхньому майбутньому.

Російська армія системно знищує освітню інфраструктуру Донеччини, позбавляючи громади не лише будівель, а й права дітей на майбутнє. У містах і селах, де ще кілька років тому лунали шкільні дзвоники й голоси дітей, сьогодні - руїни, вирви й порожні подвір’я.

Для багатьох громад школи були не просто місцем навчання - це були центри життя, простори стабільності. Сьогодні цього більше немає.

Під прицілом освіта

З початку повномасштабного вторгнення Донеччина стала одним із регіонів, де заклади освіти одразу ж перетворилися на військові цілі. За офіційними даними Донецької обласної військової адміністрації, станом на кінець 2025 року в області пошкоджено 904 навчальні заклади, з них 216 — зруйновані повністю. Загалом це 83% усього освітнього фонду регіону.

І йдеться не лише про школи. Під ударами опинилися дитячі садки, професійно-технічні училища, коледжі й університети. Більше 250 шкіл Донеччини нині працюють виключно онлайн, бо їхні будівлі знищені або розташовані надто близько до лінії фронту, де перебування дітей є смертельно небезпечним.

Коли порушується міжнародне право

Системне знищення шкіл на Донеччині - це не просто «побічні втрати» війни. Це грубе й задокументоване порушення міжнародного гуманітарного права, за яке передбачена відповідальність.

В окупованих містах, та тих, які було повністю знищено, ворог облаштував в школах свої бойові позиції. На подвірях ховали танки, а всередині розташовувались військові. Шкільні класи були пограбували, а в підвалах деяких тримали заручників. 

Втім, згідно з Женевськими конвенціями цивільні об’єкти, якими є зокрема школи, дитячі садки і університети, - не можуть бути об’єктами нападу, якщо вони не використовуються у військових цілях. Освітні заклади мають особливий захист, адже пов’язані з правом дитини на освіту, гарантованим міжнародним правом навіть у час війни.

Цю позицію неодноразово підтверджували міжнародні інституції. Глобальна коаліція із захисту освіти від нападів (GCPEA) прямо наголошує: «Напади на школи та використання їх у військових цілях завдають довготривалої шкоди дітям, громадам і цілим державам. Це порушення, які можуть кваліфікуватися як воєнні злочини».

Україна є учасницею Декларації про безпеку шкіл, яка зобов’язує держави захищати навчальні заклади від використання у війні та атак. Росія ж системно ігнорує ці норми, перетворюючи школи на мішені.

І, головне, - відсутність дітей у школі не знімає з агресора відповідальності. Навіть порожня школа залишається цивільним об’єктом, а її навмисне знищення є порушенням законів і звичаїв війни.

Кожна зруйнована школа - це не лише втрата для громади. Це доказ, який зберігається в міжнародних архівах і може стати частиною майбутніх судових рішень. Світова практика свідчить: атаки на цивільну інфраструктуру, зокрема школи, можуть стати підставою для міжнародних вироків - хоча шлях до них часто тривалий. Але міжнародне право не зникає разом зі стінами шкіл і саме тому фіксація кожного злочину сьогодні є частиною відповідальності завтра.

Позбавити дітей освіти, громади - розвитку, регіон – відновлення

Історія Авдіївської опорної школи №2 показує це особливо чітко. Ця був не просто навчальний заклад. Для прифронтового міста, яке з 2014 року жило під постійною загрозою обстрілів, вона виступала символом упертої віри в майбутнє.

1 вересня 2021 року, після масштабної реконструкції школа відкрилася завдяки підтримці Литви - як результат спільного українсько-литовського проєкту відновлення освітньої інфраструктури на сході України.

Світлі класи, сучасні кабінети, утеплений фасад, оновлені комунікації - школа стала однією з найкращих у регіоні. Сюди поверталися діти, які роками навчалися під гуркіт вибухів. Для вчителів це було повернення професійної гідності, для батьків - рідкісне відчуття спокою.

У цю будівлю вкладали не лише кошти, а й сенси: переконання, що навіть поруч із лінією фронту діти мають право на безпечну, гідну освіту.

Але цей острів нормальності проіснував недовго.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року Авдіївка знову опинилася під шквальним вогнем. Місто методично знищували - квартал за кварталом, будинок за будинком. Разом із житловими масивами під удари потрапила й відновлена міжнародними партнерами школа. 

Класи, де ще недавно стояли парти й висіли дитячі малюнки, стали вирвами. Знищення цієї школи стало болючим сигналом і для міжнародної спільноти. Воно показало: навіть проєкти відновлення, навіть участь іноземних партнерів не зупиняють агресора. Освіта - така ж ціль, як енергетика чи промисловість.

Діти без класів, вчителі - без шкіл

Сьогодні мільйони українських дітей навчаються не в класах, а онлайн, у підвалах чи тимчасових укриттях під звуки вибухів. За даними UNICEF та Міністерства освіти і науки України, на початку 2025/26 навчального року понад третина школярів не повністю повернулася до очного навчання, а близько 11 % учнів здобували освіту виключно дистанційно через руйнування шкіл або ризики безпеки. Причина - не лише фізичне знищення будівель, а й відсутність стійкого доступу до класів через обстріли, відсутність укриттів, а також перебої з електро- та інтернет-зв’язком, що особливо гостро відчувається у прифронтових громадах. 

За оцінками міжнародних організацій, 4,6 млн дітей в Україні стикаються з перешкодами на шляху до освіти, у тому числі через те, що школи були закриті або функціонують частково. 

Для вчителів зруйновані школи – окремий біль. Це не просто зруйновані стіни, це дім, де виростали покоління дітей, де формувалися громадяии й майбутнє.

«Моє серце - у рідній школі. У тій, де дитина вперше читає вголос, де знають її ім’я, де вірять у неї. Це місце, де дитина - не «одна з багатьох», а своя, упізнана, почута. Школа - не просто будівля. Вона - коріння», - говорить вчителька з Краматорська Наталія Супрун і , що навіть у час війни діти мають право на це коріння - на свою школу, своїх учителів, своє середовище. Бо війна проти освіти - це війна проти майбутнього. І саме за нього сьогодні платить найвищу ціну Донеччина.

Віра ІЛЬЇНА

Фото з офіційних джерел — Донецька обласна військова адміністрація, ДСНС України, Національна поліція

Матеріал створено в межах програми Frontline Press, що реалізується Національною спілкою журналістів України спільно зі Шведською медіабізнес-асоціацією (Tidningsutgivarna / TU)