Весна 2022 року. Івано-Франківська торгово-промислова палата почала втілювати ініціативу  Let Ukraine Win («Україна переможе!»). Друзям, закордонним партнерам і навіть зовсім незнайомим організаціям по всьому світу представники бізнес-асоціації надсилали звернення, які починалися словами: «В Україні війна. Допоможіть…».

Реакція була швидкою і приголомшливою. Палата почала отримувала фури з продуктами, мікроавтобуси з ліками та обладнанням, комплекти для лікарень і біженців, засоби гігієни. Допомога приходила з Польщі та країн Балтії, Великої Британії, Нідерландів, Італії, Франції, Німеччини, Іспанії, Швеції, Португалії, Румунії, Ірландії… 

Гуманітарний хаб працював практично цілодобово і звичайний склад перетворився на перетину тисяч доль — тих, хто допомагав, і тих, хто потребував допомоги.

А ще з вантажами приїжджали сотні дитячих листів. І кожен малюнок, кожен клаптик паперу з дитячими словами був доказом: світ не залишається байдужим до нашої біди.

Я перебираю ці листи й малюнки, як інші перебирають скарби. Листи з кошенятами і сердечками, з нерівно написаними словами на різних мовах. У кожному - невимовне тепло, любов і надія.

«Це речі мого батька…»

В одній із коробок з одягом лежав лист. Слова були прості, написані від руки: «Це речі мого батька. Колишньому військовому. Сподіваюсь, вони принесуть вам удачу. Слава Україні!». Таке не купити. Це — тепло, яке зігріває на відстані.

Льодяник на скотчі

Ось я тримаю в руках ще один лист. До нього приклеєний чупа-чупс. Дівчинка додала те, що вважала найкращим подарунком. Такий проста турбота стискує моє доросле серце і перехоплює подих…

Макарони для ЗСУ

А це пакет з макаронами і наліпка: «Для ЗСУ». Хлопчик, який це надіслав, розуміє, що в армії потрібно їсти. І він, наскільки міг, поділився.  Така глибока дитяча логіка: якщо можу поділитися —  мушу. Бо добро — це дії, а не лише слова.

Подушки, ковдри і… «Вибачте»

Інший лист. На білому папері — кілька слів: «Ми надсилаємо вам подушки і ковдри. Вибачте!».  Це слово — «вибачте» — часто повторюється у листах. Чому? Діти з мирних країн ніби просять пробачення за війну, за те, що світ дорослих не зупинив ракети. Це спроба полегшити чужий біль.

"Дорогі українці! Мені шкода за те, що ви переживаєте, і за те, що відбувається. Сподіваюся, що ця війна закінчиться, тому що помирає багато людей і дітей. Вибачте за все, і сподіваюся, що війна закінчиться якнайшвидше. Люблю вас дуже! Від Марісоль".

Це голоси, які лунають з мирного світу в розтрощене українське місто, в окоп, у холодний підвал. І кожен такий голос говорить: «Ти не один. Я не знаю, що таке війна, але хочу, щоб ти був у безпеці».

Діти дуже емпатичні. Їхні серця відкриті до чужого горя, навіть якщо вони не бачили війни. І в цій емпатії — велика надія, що коли ці діти виростуть, світ буде кращим. 

Цей матеріал створено в межах проєкту НСЖУ «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією», який фінансується Посольством Литовської Республіки в Україні в рамках Програми Співробітництва з Метою Розвитку та Сприяння Демократії.