«Чесно скажу, перевозити пасіку в інший регіон – це те ще випробування, але я це зробила і не пошкодувала ні разу», - каже бджолярка з Миколаївки Людмила Нагорна. Жінка і сама виїхала з прифронтового містечка, і вивезла своїх бджіл.

Людмила Нагорна є уповноваженою особою ГО «Обласна асоціація «Бджолярі Донбасу». Бджолярі Донеччини добре її знають і поважають за вірність справі та принципову позицію – до війни вона на всіх рівнях порушувала питання відповідальності фермерів, які рясно кропили свої та орендовані поля хімікатами, що вело до масового отруєння бджіл.

Досконале знання своєї справи, досвід релокації власної пасіки та чітке бачення перспектив розвитку бджільництва – кожен журналіст мріє про таку героїню свого матеріалу. Тож не будемо гаяти часу, а поспілкуємося з самою Людмилою Нагорною і з експертами, які своїми коментарями «підсвітять» деякі важливі моменти і дадуть поради іншим бджолярам.

Не впадайте у відчай

Нині пасічники Сходу переживають складні часи. Через активні бойові дії частина пасік була зруйнована або пограбована. Хтось виїжджав, залишаючи своє господарство без догляду. Хтось, попри небезпеку, залишався, але через неможливість продати мед значно скорочував кількість бджолосімей. А хтось, як Людмила Нагорна, зміг виїхати з небезпечного місця і вивезти з собою свою пасіку.

«На Донеччині завжди було багато пасік. Тільки в нашій невеличкій Миколаївці в об'єднання пасічників входило майже сорок бджолярів. Хоча чого дивуватися? Донецькі степи унікальні – тут ростуть природні медоноси. Наш край здавна був справжнім раєм для бджолиного промислу – тільки працюй!», - каже пані Людмила.

За її словами, питання – чи варто вивозити своїх бджіл, чи ні – навіть не виникало. Звичайно, варто! Але як це реалізувати на практиці?

Найскладнішим було знайти перевізника, оскільки навіть за великі гроші не всі погоджувалися везти пасіку.

«Тут є один істотний фактор – їхати можна тільки вночі, коли бджоли сплять. Але для поїздок під час комендантської години водієві потрібно мати відповідні документи. Мені пощастило – молодий хлопець віз 20 вуликів зі Слов'янська на Черкащину аж чотири доби! Вулики перевозили у звичайному бусі. Звісно, на промислових пасіках для транспортування використовують спеціально облаштовані причепи. Мені такий був не потрібен – не ті обсяги. Ще одна проблема – треба завантажити вулики. З цим мені допомогли військові. Щиро дякую їм за допомогу. Пам'ятаю, як вони дивувалися: «У Вас такі спокійні бджоли! Ні разу нікого не покусали!». Так, в мене дуже добра порода бджіл. Її розводив колись один старенький. До справи дідусь підходив ретельно: ніколи не підгодовував своїх робітниць цукром, вулики завжди зимували на вулиці. В результаті сформувалися міцні та здорові бджолині сім'ї. Нервують лише тоді, коли поля обробляють хімією. Я вже знаю – якщо бджоли неспокійні, то фермери вже «попрацювали». А так хоч голим по пасіці ходи – не кусають».

Пані Людмила вивезла пасіку на Черкащину. Місце вибрала ретельно – поряд національний природний парк «Холодний Яр» з унікальним кліматом і рідкими рослинами. Бджолам тут комфортно.

«Перший рік на новому місці було досить складно, - зізнається жінка. – На бджіл впливають стреси, зміна клімату, скорочення звичних медоносів і поява нових. Але з часом все владналося – природа взагалі дуже гнучка».

Комунікуйте і використовуйте можливості

Звісно, перевезення пасіки – справа дорога. Для мінімізації витрат можна скористатися державною програмою релокації, яку продовжує Уряд спільно Міністерством економіки, але для цього пасічнику треба бути зареєстрованим як юридична особа.

До речі, займатися бджільництвом можна без отримання окремого дозволу від органів виконавчої влади або місцевого самоврядування. Навіть якщо пасічник має лише десяток бджолосімей і не має промислових амбіцій, він може розраховувати на державну дотацію.

Проте краще працювати офіційно. Зараз діють програми підтримки підприємців, і нехтувати ними не варто.

Для того, щоб знати про наявні програми, тримати руку на пульсі законодавчих змін, зберегти свою власну справу та розвивати її, потрібна ефективна комунікація.

Успішна робота нашої героїні, безумовно, пояснюється її власними рисами характеру, але це також результат належної комунікації.

Людмила Нагорна є членкинею Донецької торгово-промислової палати. При Палаті діють Комітети підприємців, де представники бізнесу спілкуються між собою, де налагоджуються конструктивні діалоги між бізнесом і владою, де представники державних органів та установ та представники міжнародних організацій інформують про наявні можливості.

«Одним із завдань торгово-промислової палати є сприяння підвищенню рівня професійних компетенцій через організацію та проведення різноманітних освітніх і виставкових програм. В травні кожного року за підтримки ТПП України проходять заходи до Всесвітнього дня бджіл.. Людмила Нагорна – людина активна та експертна. Вона радо ділиться з іншими підприємцями своїм досвідом», - зазначає директор Центру розвитку малого і середнього підприємництва в Донецькій області Олег Бедзай.

Навчайтеся самі та навчайте молодь

Людмила Нагорна впевнена, що бджільництву потрібно «молодіти», саме в цьому вона бачить одну з причин, чому багато бджолярів не змогли перевезти свої пасіки з Донеччини до більш безпечних регіонів.

«В нашій невеличкій Миколаївці в об'єднання пасічників входило майже сорок бджолярів, переважно це люди пенсійного віку. Об'єктивно кажучи, літнім важче зібратися, покинути рідний дім і вирушити кудись у невизначеність. Молоді люди всупереч викликам, з якими зіткнулися через війну, демонструють стійкість і рішучість. І потім надто довго образ пасічника асоціювався з таким собі вусатим усміхненим дідусем, на голові якого бриль з соломи. Це все добре, але для розвитку галузі потрібно залучати молодь», - каже пані Людмила.

Запит на нові кадри добре розуміють і науковці.

Завідувач кафедри бджільництва «Національного університету біоресурсів і природокористування України», професор Микола Повозніков впевнений, що потрібно робити все можливе для популяризації бджільництва:

«Ми навчаємо молодь новітнім технологіям, сприяємо просуванню ідей відкриття власної справи, - каже науковець. – Потрібно розуміти, що після війни економіку України треба буде підіймати, сільська місцевість має пережити своє відродження, і займатися цим мають молоді люди».

Свого вчителя підтримує і випускник НУБіП молодий пасічник Назарій Білько.

«Українське бджільництво знаходиться в унікальній ситуації – старше покоління бджолярів досі працює, а молоде покоління лише здалека придивляється до галузі. Бджільництво України на сьогодні може забезпечити роботою, але стабільний ринок реалізації продукції не сформовано. Тому молоді люди не поспішають заводити бджіл. Зі ста молодих людей, які спробують, на професійний рівень вийдуть лише двоє», - вважає Назарій.

Майте власну маркетингову стратегію

Вулики та бджолині сім'ї в них – це головна цінність будь-якого пасічника. А ще мед.

Пам'ятаєте щорічні ярмарки меду в містах та містечках Донеччини? Гарячий вітер, сліпуче сонце, пахощі різнотрав'я і наче безупинне гудіння бджіл: «Пригощайтеся! Ось з акації, цей – липовий, цей – соняшниковий, цей – квітковий. Вибирайте!»…

Минулий 2023 рік, за словами Людмили Нагорної, був щедрим на медоноси. Навіть попри те, що багато сільськогосподарських земель залишилися незасіяними.

«Зараз ми стаємо свідками ревайлингу, тобто відновлення дикого степу. Необроблене поле спершу заростає бур'яном, а потім вкривається різнотрав'ям. Рілля дуже швидко знову перетворюється на степ, де завжди щось цвіте. А скільки в наших краях білої акації! З неї бджоли збирають один з найкращих і найцінніших сортів меду.

Проте, зібрати мед – це пів діла, треба його ще реалізувати. Зараз на Донеччині з цим складно.

«Вивезти мед на продаж – майже нереально. Роздати – сусідів мало. Гуртові закупники дають низку ціну. А бджільництво – справа не з дешевих, витрати у пасічника великі. Треба формувати культуру споживання меду у своїй країні. Потрібні роз'яснення на рівні держави, що мед має величезну кількість переваг для здоров’я людей різного віку, особливо дітей. Наприклад, в Японії, яка пережила атомну трагедію, кожній дитині обов'язково давали щоденно ложку меду. Це була така державна програма. Всім, безплатно і довгі роки. Бджільництво в Україні експортноорієнтоване, ми входимо в першу п'ятірку світових постачальників меду, а самі чомусь його їмо мало. Чи варто говорити про корисність меду? На нього можна сміливо покластися, коли всі інші ліки не допомагають. Ніхто з моїх знайомих пасічників не захворів на коронавірус, бо мед – це потужний антисептик. А ще він заспокоює нервову систему, що особливо важливо зараз, коли всі українці перебувають у постійному стресі», - зазначає Людмила Нагорна.

Такої ж думки і молодий бджоляр Назарій Білько:

«Необхідно всіма доступними способами створювати попит на споживання продуктів бджільництва. Єдиною умовою підняття попиту є співпраця фахівців в галузі бджільництва з провідними маркетологами. Для того, щоб у галузь прийшли люди, необхідно втілити економічно обґрунтовану концепцію створення пасіки та ведення пасічницького господарства. Але попереду ще багато викликів. Щоб повністю вийти на місцеві та регіональні ринки, необхідно повністю відповідати ринковим стандартам».

Дивіться в майбутнє з оптимізмом

Людмила Нагорна не згодна з присутньою думкою, що бджільництво на Донеччині як галузь знаходиться під загрозою знищення. Вона впевнена, що пасічники здатні знайти вихід із будь-якої складної ситуації.

За словами пані Людмили, в скрутні часи люди об'єднуються, діляться бджолиними сім'ями, інвентарем, запрошують на ділянки, де можна поставити вулики.

«Так, потенціал галузі скоротився. І наслідки війни ми будемо відчувати ще довго. Наприклад, в нашому миколаївському об'єднанні сорок пасічників загалом мали тисячу вуликів. Приблизно половина наших бджолярів виїхала, залишивши бджіл, а вони самі по собі жити не можуть – вони залежать від пасічника. І робота бджоляра не припиняється ні на день! Наприклад, мій знайомий вимушений був залишити пасіку на рік. З двохсот вуликів здоровими та міцними залишилися тільки десять сімей».

Бджоли без нагляду слабнуть, хворіють, рояться… Зараз майже немає старих дерев з великими дуплами, де міг би оселитися рій. Але бджоли живуть. На горищах старих будинків, навіть в ящиках від боєприпасів. Живуть і разом з бджолярами чекають переможного миру.

Людмила Нагорна впевнена, що за бджолярством майбутнє:

«Після війни Донеччину потрібно буде відбудовувати. Знадобиться певний час, щоб підняти зруйновані ворогом промислові потужності. Відновлення агробізнесу завжди відбувається швидше, а бджолярству, за умовою державної підтримки, на відродження знадобиться зовсім трохи часу, бо бджоли не бояться мін. Такі вони – наші українські степові бджоли з міцним характером".