Війни та епідемії не завжди руйнують бізнес, як це було з героєм нашої попередньої публікації. Як не парадоксально це звучить, але буває і так, що катаклізми, що змінюють один одного, відкривають одне за одним вікна можливостей. Як це було з донецькою підприємицею Юлією Уваровою.

Навряд чи є якась робота, яка була б монотоннішою за роботу швачки. Напевно, буває момент, коли майстриня та швейна машинка зливаються у виробничому процесі так, що й не зрозумієш, хто з цих двох більше машина. Ось таку монотонну долю готувало життя Юлі Уваровій – випускниці швейного училища. Чи могла вона у ті далекі перші пострадянські роки припускати, що стане бізнес-вумен – керівницею підприємства з мільйонними інвестиціями? Навряд чи. Але як би там не було, кар'єрі швачки відбутися не судилося, а бізнес-шлях Юлії Уварової, який почався в Донецьку, пізніше продовжився в Бердянську, потім - у Харкові, а зараз триває у Львові, де вона займається продажем ваг і лабораторних приладів.

Але про все по порядку.

Донецьк

Лабораторним обладнанням подружжя Уварових почало займатися з 1996 року. На той час на підприємствах України та донецького регіону зокрема відчувався гострий дефіцит лабораторних ваг та приладів. В Україні їх не випускали, напрацьовані раніше, за Радянського Союзу, виробничі зв'язки були втрачені, а потреба у цій продукції була. Поставкою її з Росії почав займатися Юлін чоловік, вона ж взяла на себе реалізацію і пошук замовників.

Починали, можна сказати, як човники. Хімпосуд та різні прилади на замовлення ручною поклажею перевозили в поїздах. Коли сімейний бізнес став набирати обертів, сумки змінилися на контейнери. Кінцевими споживачами лабораторного обладнання були найбільші підприємства регіону – ДМЗ, Артемсіль, Маріупольський комбінат імені Ілліча.

Історія бізнесу, як і будь-яка історія, не має умовного способу, тому ніхто не знає, яких успіхів могло б досягти на своїй хіміко-лабораторній ниві подружжя Уварових. Але у 2014 році ця історія різко змінилася. 

Коли до Донецька прийшли російські бойовики, Юлія, яка на той час розлучилася з чоловіком, узявши з собою доньку, виїхала на підконтрольну Україні територію – до Бердянська.

Бердянськ

Із чоловіком, який і досі лишається в окупованому Донецьку, Юлія зв'язок не підтримує. Що сталося з тією частиною бізнесу, якою володів її чоловік, вона не знає.

- Під час розставання бізнес ми поділили, - згадує вона. - Мені дісталася вантажівка.

Бердянськ став першим пунктом релокації її бізнесу. Тоді ж вперше з'явився алгоритм дій, який і досі працює при переїзді в інше місто.

– Куди б я не приїжджала, – розповідає жінка, – насамперед я відвідувала податкову та торгово-промислову палату, щоб правильно зорієнтуватися на новому місці.

Головне, що дав їй Бердянськ у розвитку бізнесу, це перехід в онлайн. Два магазини, що залишилися на окупованій території, замінила онлайн-вітрина, яка діє й досі. Лабзона - так називається фірма, яка пропонує лабораторні прилади та обладнання.

На березі Азовського моря Юлія Уварова прожила доти, доки її дочка, Катя, разом з якою вона залишила окуповану територію, не закінчила школу. 

2016-го Катерина вступила до харківського вишу, і, щоб не залишати дитину без опіки, до Харкова переїхала і сама підприємиця.

Харків

У Харкові з облаштуванням офісу допоміг БФ «Карітас» – допоміг меблями, ноутбуками. Справа ладналася, і перша столиця нашої батьківщини могла стати останнім пунктом у бізнес-одіссеї нашої героїні. Але відомі події не дозволили цьому статися. А до них на міцність та гнучкість підприємицю випробував ковід. 

Випробування були подолані. Саме в той період в асортименті пропонованих до реалізації товарів з'явилися комбінезони, бахіли, маски та халати. Всю цю продукцію Юлія Уварова замовляла, відповідаючи вимогам часу. Обсяги реалізації тоді зросли. Щоправда, на прибутках це не позначилося. Для того, щоб заробити гроші, які приносив, наприклад, продаж одних кранових ваг, треба було реалізувати контейнер вищезгаданої продукції. 

Проте труднощі, які приніс коронавірус, були не настільки катастрофічні, як повномасштабна російська агресія. Її початок змусив Юлію разом із дочкою евакуюватися до Німеччини.

Гамбург

У Німеччині Юлія Уварова бізнесом не займалася, але поза увагою свою сферу діяльності не залишала. Вчила німецьку мову, розмірковувала над імпортозаміщенням, відвідувала спеціалізовані виставки лабораторного обладнання у Мюнхені.

Через півроку, у серпні 2022 року, повернулася до України та відновила діяльність у Львові.

Львів

Офіс у Львові допомогли облаштувати бізнес-партнери. Надали найнеобхідніші меблі, столи, стільці. 

- Переїхавши до Львова, я принципово не змінювала харківську юридичну адресу і не перереєструвала фірму. Тому що вважаю, що мої податки зараз більше необхідні там, у Харкові, що обстрілюється. Тим паче, що місто залишили багато бізнесменів. Можливо, тому ні місцева влада, ні обласна адміністрація мені не допомагали, - розповідає Юлія.

Проте 2023 року підприємиці вдалося залучити трохи більше мільйона гривень. Це вийшло завдяки грантовим програмам Данії, Норвегії та державної «єРоботи».

Гроші, отримані від  «єРоботи», пішли на розвиток напрямку сервісного обслуговування ваг та приладів.

Відкриття сервісного центру дозволило створити нові робочі місця, придбати додаткове обладнання (ваги, гирі, мікроскоп та інше).

На сьогодні наша підприємиця працевлаштувала 7 людей. Це максимальна кількість співробітників, які коли-небудь працювали на підприємстві. Стільки ж було у Донецьку. Мінімальне число – двоє працівників – було лише у 2022 році.

Варто зазначити, що четверо з сімох продовжують працювати у Харкові під ворожими обстрілами.

***

У короткому сюжеті за певним успіхом не надто видно супутні йому проблеми, які доводиться долати.

Можливо, шлях нашої героїні здасться комусь міграцією безтурботного метелика, що пурхає з однієї клумби на іншу. Насправді все не так райдужно.

По-перше, радіти повною мірою будь-якому успіху не дозволяє війна.

– Я дуже шкодую, що нічим не можу зараз допомогти своїм співробітницям у Харкові, – зізнається Юлія. - Вони ховаються під час обстрілів, але замість евакуації вважають за краще залишатися там і виходити на роботу.

По-друге, навіть у найсприятливішій ситуації трапляються як непередбачені, так і поточні витрати у вигляді оренди того ж житла та офісів.

Варто зауважити, що й грантові гроші не сипалися спочатку, як із рогу достатку. Вони з'явилися завдяки постійній праці, завзятості, особистій наполегливості та силі волі.

Тренінги з залучення додаткового фінансування Юлія відвідувала з 2014 року, навіть має диплом про закінчення школи грантрайтера. Але сам по собі диплом грошей не дає. Більш того, жінці відмовляли у фінансуванні, коли вона перебувала у Бердянську. Мовляв, та у цієї жінки такий впевнений голос, що вона рано чи пізно добуде собі гроші, треба облагодіяти більш несміливих.

Проте, попри всі перипетії, на питання, що вона порадила б з висоти прожитих років і набутого досвіду тим, хто не наважується зробити перший крок у бік релокації бізнесу, Юлія Уварова радить не гаяти часу, діяти швидко і рішуче. Особливо, якщо бізнес знаходиться в небезпечній зоні, - чим швидше, тим краще.