Від ідеї до результату іноді довгий шлях, але він завжди сповнений незвичайних і сильних емоцій. Але для реалізації чого завгодно потрібна сила волі і ясне бачення мети. А особливо вони потрібні у разі, якщо запланований проект здійснюється в умовах протистояння з іншими…
26 червня біля селища Мирний поблизу Слов'янська відкрили меморіал на честь загиблих п'ять років тому українських воїнів. Ідея меморіалу належить місцевим жителям. Самі вони його і будували, і облаштовували. Хоча це було дуже непросто…
Відкидати «втому» від війни й не забувати причини та уроки її початку є справою і завданням всього українського суспільства. Однак особливо гостро питання стоїть для тих територій, які на собі відчули бойові дії, окупацію та звільнення, донині перебувають під значним інформаційним тиском з того боку лінії розмежування. Підвищити патріотизм і не допустити потворення подій безперечно допомагає належне вшанування пам’яті полеглих за Україну на тих територіях, де розгорталися важкі події 2014-го.
Трагедія блокпосту
Навесні 2014 року в Донецькій області точилися запеклі бої. Блокпост №1 розташувався на західній околиці Слов’янська — у селищі Мирне — на початку травня. Місце мало важливе стратегічне значення – тут сходяться три дороги. Саме через цей блокпост виїжджали зі Слов'янська та Краматорська мирні люди в сторону Харкова і Полтави.
Гарнізон на блокпосту був досить стандартним: основу складали гвардійці НГУ і десантники 25-ї бригади з БМД. Пропускний режим здійснювали колишні ВВшники на ротаційній основі. Однак для оборони місце було майже не пристосоване, а умови для несення служби — вкрай важкими. – Я добре пам’ятаю, коли вперше побачив бійців, які зайняли блокпост на перехресті трьох доріг. Ми з жінкою їхали машиною і зупинили нас для перевірки документів зовсім молоді хлопці, майже діти. Хто в формі, а хто – в шортах. У одного на ногах берці, у другого – якісь босоніжки. Моя жінка як побачила це, то заплакала, — розповідає мешканець селища Мирний волонтер Ярослав Золотий.
За його словами, місцеві намагалися якось підтримати бійців – водою, їжею. Але це було досить небезпечно. По-перше, люди тоді мали різні погляди. А по-друге, хлопців, які стояли на цьому блокпосту, кожен день і кожну ніч «кошмарили» диверсійні групи, підготовлені російські підрозділи. При цьому бойовики зустрічали достойну відсіч. Все змінилося 26 червня… Початком того страшного бою був виїзд танків ворога і розстріл блокпоста. Один з бійців згадував: «По периметру ми чули гул танків, які брали нас в оточення. Потім перші два постріли влучили в БТРи. Один танк ми підбили, і це все, що ми змогли зробити…». Бійці відчайдушно трималися, але це було марно. Відступили, несучи поранених.
Підсумок ворожої атаки – п’ятеро поранених і четверо вбитих: троє військовослужбовців 95-ї окремої Житомирської аеромобільної бригади і воїн батальйону Нацгвардії України імені Героя України Сергія Кульчицького.
Зберігаючи пам'ять День, що перетворився для чотирьох молодих хлопців у вічність, мешканці Слов'янська не забули. Щорічно сюди з поклоном йдуть люди. З болем згадують полеглих. Віддають пошану живим.
26 червня цього року, в день п'ятої річниці бою, на блокпосту № 1 відбувся мітинг, присвячений пам'яті загиблих воїнів. До цієї сумної дати в мешканці селища Мирне самі створили Сквер пам'яті — справжній меморіал захисникам свободи та незалежності України. Самі. Створили. Прислухаючись до своїх сердець. Без розпоряджень згори. Без бюджетних коштів. Своїми руками. Перші дерев'яні хрести, споруджені з підручних матеріалів, поставили на місці бою самі військові. Але, як не гірко це визнавати, люди, дійсно, різні. Простояли ті саморобні хрести недовго – вночі їх хтось спалив. Після цього місцеві активісти поставили дубовий хрест. І його теж намагалися підпалити, а коли не вийшло — зрізали та вивезли. – Наступний хрест буде металевим і таким міцним, щоб ніяка нечисть не зламала, — вирішили жителі селища. - Тут земля полита кров’ю бійців, тут за нас вмирали наші діти, і ми не маємо права не пам'ятати про це! За допомогою активістів Слов'янська мешканці Мирного упорядковували територію коло блокпосту: вивезли численні посічені снарядами дерева, прибрали мішки з піском і встановили металевий хрест на міцній бетонній основі.
- На ту толоку прийшло дуже багато людей. І, порадившись, ми прийняли спільне рішення створити тут Сквер пам'яті — справжній меморіал нашим воїнам, — каже Ярослав Золотий, якого в Мирному тепер називають керівником ініціативної групи.
Від зорі до зорі При знайомстві з Ярославом Золотим складається враження, що ця людина ніколи не зупиняється на півдорозі. Саме він створив у Фейсбуці групу «Неоголошена війна. Блокпост №1». «Наша мета зберегти пам’ять про ці події для історії, висловити подяку та вшанувати всіх, які брали участь в боях за незалежність України першим добровольцям, зовсім юним, які стояли на блокпостах у квітні – травні 2014 року босі та голодні. Блокпост №1 – це символ нескореності та віри у світле майбутнє українського народу, такої прекрасної землі, як це перехрестя трьох доріг над ставками», - написав він на сторінці ФБ. І люди його почули. На ініціативу відгукнулася і районна влада. У перших числах січня 2019 року були виділено кошти з бюджету Слов'янського району і змонтовано освітлювальне обладнання на сонячних батареях. Гроші на гранітні хрест і стелу збирали всім миром. 97 тисяч зібраних гривень передав активістам боєць 95-тої Житомирської аеромобільної десантно-штурмової бригади Юрій Бичковський. Він сам воював поблизу Слов'янська, отримав тяжке поранення, демобілізувався, і у рідному Коростишеві був обраний головою міської спілки учасників АТО. Саме його побратими влітку минулого року привезли мармуровий хрест, обеліск і гранітні плити. А усі бетонні роботи були виконані силами громадськості.
- Вмовляти нікого не довелось. Працювали цілий світовий день, — розповідає Ярослав Золотий. – Пенсіонери приходили раненько і робили, поки сонце не починало нестерпно пекти. Молодь з'являлася після роботи та закінчувала, коли вже було зовсім темно.
Тисяча тюльпанів заради життя
Сквер пам'яті ріс і вкривався квітковими клумбами. А цієї весни на ледь прогрітій сонцем землі з'явилася тисяча червоних тюльпанів. Їх висадив мешканець Мирного Юрій Голуб.
- Та нічого такого великого я не зробив, — каже Юрій Голуб. – Я ж на пенсії, ось і вирішив висадити квіти. Дуже вони мені подобаються. - Юрій у нас такий – нічого нікому не казав, а тільки їздив на велосипеді на блокпост. Питаю, куди? А він: «Поїду, може щось там зроблю». А весною раптом така краса! – каже Ярослав Золотий.
А Юрій Голуб планує висадити ще тюльпанів – щоб їх було п’ять тисяч: - Тут загинули бійці, зовсім молоді хлоп’ята. Дехто отримав тяжкі поранення, але для мене червоні тюльпани символізують не тільки кров героїв. Як дивлюсь на той червоний цвіт, мрію, що так буде квітнути вся наша рідна Україна. Бо ж не дарма все на світі.
|
Коментарі