Наприкінці грудня в Краматорську відбувся інклюзивний бал. Звичайне новорічне свято, з ялинкою, але біля неї зібралися не діти, а дорослі. Замість креативніх новорічних масок на обличчях – захистні медичні. Але на цей атрибут багато хто вже не звертає уваги - ознака часу…
Свято тим більше було очікуваним, бо друзі зібралися разом в вже трохи забутому форматі: пісні, тянці, яскраві виступи, та головне - це спілкування.
Пандемія як особливий виклик для людей з інвалідністю
Локдауни та карантин породили дивний термін – «соціальна дистанція». Тобто, заради збереження здоров’я людей закликають звузити контакти з іншими. І це, як виявилося, зробити досить важко. Та в нашому суспільстві є категорія дітей і дорослих, для яких «соціальна дистанція» - це форма життя.
Це люди з інвалідністю. Багато хто з них вже давно живе в ізоляції від суспільства, більшість часу обмежений у спілкуванні з іншими. А тут пандемія і заклики «сидіти вдома».
Як для людей з обмеженими можливостями дотримуватися заходів безпеки, не втрачаючи переваги активного соціального життя? Цю проблему розв'язують у «Центрі комплексної реабілітації «Донбас».
- Звісно, ми використовуємо всі санітарні вимоги, бо люди з будь-якими формами інвалідності можуть піддаватися більшому ризику розвитку важких випадків коронавірусу, якщо вони заразилися, - каже директорка центру Світлана Фоміна. – Бал - це подарунок, але нам весь час вдавалося забезпечувати безперервність послуг на базі нашого центру. Тільки дистанційно.
Інклюзивний бал, за її словами, був приводом зібратися разом. Хоча навіть при жорсткому карантині життя у Центрі комплексної реабілітації «Донбас» не зупинялось. Ось тільки активності стали проходити в дещо іншому форматі.
Одним з таких заходів стала фотовиставка «Всі ми різні, але всі ми рівні». На фото – не зірки кіно, а слухачі Центру реабілітації, а також батьки з дітьми з особливими потребами.
- Майже всі фотосесії проходили в фотозоні, які є в Центрі реабілітації. Учасникам було дуже цікаво брати участь в цьому проєкт, — розповідає Світлана Фоміна.
Бути корисними корисно!
- Я приїхала з Хмельницької області в Краматорськ понад рік тому, щоб взяти участь в конкурсі краси, а потім вирішила тут залишитися. Краматорськ — комфортне для осіб з інвалідністю місто. Зараз я перевезла сюди свою доньку, яка ходить в п'ятий клас. Отримую професію швачки, з якою планую пов'язати своє майбутнє, — розповідає Джульєтта Плошинська.
Джульєтта через побутову травму вже сім років прикута до візка. В центрі разом з іншими майстринями молода жінка шиє засоби захисту від коронавірусу. Спочатку шила вручну бахіли.
Згодом волонтери принесли їй стареньку швейну машинку, і тоді жінка приступила до пошиття багаторазових масок.
- Першу маску мені було складно пошити, тому що я не розуміла принципу. Хвилин 20 з нею «гралася» і думала: «О Господи, як же я їх шитиму?». Перші 25 масок були дуже важкі, а зараз на такий обсяг я витрачаю 3-4 години, - каже Джульєтта.
Тут же вона познайомилася з переможницею того ж конкурсу попередніх років Юлією Міхно.
Юлія приїхала на Донеччину з Черкаської області. Вона медик і працює за фахом медичною сестрою в тому ж Центрі комплексної реабілітації «Донбас».
Дівчина складає методичні рекомендації та практичні посібники для використання в майбутньому реабілітаційному процесі, а ще записує відеоконсультації для слухачів і продовжує тренуватися. Юля - срібний призер Чемпіонату України-2019 і бронзовий призер Кубка України-2019, чемпіонка Донецької області з парапауерліфтингу.
Юля Міхно і Джульєта Плошинська відкрили майстерню під назвою «Надія».
- Центр надав приміщення, ми використовуємо своє обладнання. У свою чергу, обіцяємо слухачам центру (коли вони з'являться після карантину) робити дрібний ремонт одягу, виконувати якісь невеликі замовлення безкоштовно, - розповідають дівчата.
Всього в Центрі шиють маски і роздають їх нужденним вісім волонтерів. Уже виробили і розвезли кілька тисячі засобів індивідуального захисту працівникам поліції, водіям міського транспорту, будівельникам доріг і переселенцям з інвалідністю.
Маски від волонтерів для декого стали справжнім порятунком
- Спочатку ж взагалі масок не було, навіть дорогих. А без неї нікуди не підеш — ні в магазин, ні в банк. Купити було неможливо, і це було великою підмогою, — розповідає переселенка Галина, син якої пересувається в інвалідному візку.
Попри те, що зараз в стінах Центру зараз не проводять звичні заняття, слухачі не залишаються сам-на-сам зі своїми проблемами – вони отримують різні консультації в телефонному режимі. Продовжують працювати психологи, соціальний працівник, навіть медичний персонал проводить консультації в онлайн-режимі, а слухачі своєю чергою продовжують займатися реабілітаційними заходами в домашніх умовах.
Принцип «зверху — вниз» не спрацьовує
На прикладі роботи «Центру комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Донбас» видно, що є реальна можливість розв'язання кількох проблем — володіючи необхідним досвідом роботи та бувши добре обізнаними про специфічні потреби інвалідів, самі люди з обмеженими можливостями мають змогу ефективно надавати підтримку іншим і одночасно собі.
Держава робить кроки назустріч людям з обмеженими можливостями, але слід визнати, що принцип «зверху — вниз» працює ще не досить ефективно. І в екстреній ситуації (а саме такою стала пандемія) краще спиратися на модель «знизу — вгору», і допомога повинна надаватися саме волонтерами, їх організаціями та ініціативними громадськими та державними установами.
- Потрібно використовувати досвід, який ми отримали через важку ситуацію, для нарощування організаційного потенціалу щодо роботи з людьми вразливої категорії. Слід розглядати їх як активних агентів, а не пасивних одержувачів благодійності, — зазначають в «Центрі комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Донбас». І з цим важко не погодитися.
|