Двадцяте століття залишило українцям у спадок знакові події минулого, які, віддаляючись у часі, не втрачають своєї значущості та актуальності, потребуючи осмислення сконцентрованого в них історичного досвіду боротьби українства за свободу, незалежність, державність. До таких подій належить 22 січня 1919 року - день ухвали Акту Злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. Цій даті судилося навічно вкарбуватися в історію України величним національним святом - Днем Соборності. Збулася віковічна мрія українського народу жити однією сім'єю на своїй землі, в єдиній державі, не розділеній кордонами і не розшматованій недружніми сусідами. То був пам'ятний день загальної доброї волі, бо «соборна» означає спільна, злагоджена, та, що має згоду усіх. Ідея державного соборного самоутвердження, починаючи з давніх часів великокняжої доби, залишалася стрижневою для всіх поколінь українців. Ця невмолима потреба історичної правди і справедливості, жагучий поклик волі рухали віковічну свідомість мільйонів, готових заплатити безмежну ціну за її здійснення. В результаті ухвалення ІІІ Універсалу Української Центральної Ради 7 листопада 1917 року була проголошена Українська Народна Республіка, до складу якої увійшло 9 українських губерній. Під впливом цих подій в жовтні 1918 року у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду, а 19 жовтня того ж року було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Відтоді між урядами УНР і ЗУНР велися переговори про втілення ідеї соборності. 1 грудня 1918 р. у Фастові був підписаний “Передвступний договір” про об’єднання УНР і ЗУНР, у якому було заявлено про непохитний намір в найкоротший строк створити єдину державу. 22 січня древній Київ набрав святкового вигляду. На Володимирській вулиці перед Софійською площею була споруджена тріумфальна брама, прибрана блакитними і жовтими стрічками та гербами всіх українських земель. Близько дванадцятої години біля входу до собору святої Софії з'явилися члени Директорії, офіційні представники ЗУНР, єпископат Української православ¬ної церкви. Над площею, де зібралися десятки тисяч киян і гостей столиці, пролунало “Ще не вмерла Україна”. Після нього було проголошено вікопомне: «Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна — в одну Велику Україну. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу». Цей січневий морозний день назавжди залишиться в історії українського народу як свято Соборності України. То був один з найпрекрасніших моментів нашої непростої, нерідко трагічної історії. На жаль, це об’єднання виявилось нетривким, і невдовзі історія розпорядилась так, що окремі частини українських земель знову опинились у складі різних держав. А методи, якими було здійснено нове об’єднання “сходу” і “заходу” в 1939 році, полишили в думах мільйонів українців незагоєні рани. Ці вікопомні історичні події сформували підґрунтя для відродження незалежної соборної демократичної України та утвердження національної ідеї. Отож зрозуміло, чому однією з перших акцій, до яких вдалися українці 21 січня 1990 року, став “живий ланцюг” між Києвом і Львовом як символ духовної єдності людей східних і західних земель України, як запорука існування єдиної, соборної України. День Соборності – це нагадування про те, що сила нашої держави – в єдності українських земель. А поразка Української Народної Республіки нагадують сьогоднішньому українському суспільству про його роль у формуванні якісної і вольової політичної еліти, здатної гідно відповідати на геополітичні виклики, які стоять перед сучасною Україною. Сьогодні ми віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти спільної мети – розбудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки. Відзначення Дня Соборності, вшанування творців Акту Злуки - це не тільки суспільна потреба, а й моральний імператив берегти світлу пам'ять незліченних жертв, протягом віків принесених українським народом на олтар незалежності, соборності, державності. |
Коментарі